Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Частина 31. «Якщо я коли-небудь закохаюся в когось, я неодмінно скажу про це на весь світ!»

Тиша. Гнітюча, нестерпна тиша, яка тисне, наче ти потрапив у цупкі лещата й не можеш звідти вибратися. Вона допікає набагато більше, ніж допитливі питання, які вочевидь турбують мою команду. Жоден з присутніх у залі не наважується розпочати розмову першим, тому ми всі заклякаємо у напруженні й просто сидимо, дивлячись одне на одного. Ані хлопці, ані вчитель не бажають відірватися на якісь сторонні справи, не хочуть розрядити атмосферу жартом, чи балачками ні про що, як це відбувалося раніше. Я розумію, що вони прагнуть пояснень, чекаючи, коли я нарешті почну говорити.

— Добре, — в якийсь момент я здаюся, — Я розповім все.

Мені прекрасно відомо, що Юкі пильно слідкує за кожним моїм словом та рухом, очікуючи на те, коли я нарешті почну грузнути у трясовині відчаю та зневаги. Це стерво наказало мені зробити так, щоб моя команда почала зневажати мене. Однак є проблеми й більш вагомі, ніж розчарування цієї відьми. Моя мати відправила за мною своїх людей. І сьома команда скоро про це дізнається. Вони й без того підозрюють мене в чомусь. А тут ще й такі новини!

— Ми готові вислухати тебе, — спокійно промовляє Какаші, роблячи погляд доволі зосередженим. — Проте маю дещо зауважити до того, як ти почнеш свою розповідь. Жоден з присутніх не звинувачує тебе ні в чому, Сакуро. Я бачу, що ти надто переймаєшся чимось, але ми віримо тобі та підтримаємо, якщо на це буде потреба. Безперечно всі дуже хвилюються, адже ми не на відпочинку. Ми тут заради певної мети та…

— Сенсею, — перебиваю я Какаші, аби він не продовжував розповідати ціль альянсу Кетсукі, яка підслуховує розмову. Вона знає про наші плани, проте, не варто повторювати їх на кожному кроці, переконуючи те стерво, що воно завжди на крок попереду. — Інші члени альянсу, можливо, запідозрили мене в тому, що наш план у лісі зірвався. Поплічники Юкі, немов були повідомлені про те, чого ми прагнемо досягти. На додачу… Юкі вже знала про наш альянс, про що ми дізналися на іспиті. Всі приховували цей факт, а отже…може виникнути відчуття, що серед нас є людина, яка повідомляє їй про все. Я переконана, що це не так! Вчителю…

Я зупиняюся, розмірковуючи: чи варто промовляти в голос те, що ми знаходимося в клятому «реаліті-шоу», де з усіх боків на нас націлені приховані камери відео та аудіо спостереження? Кетсукі не забороняла мені розповідати про це, однак я вагаюся, адже це може вплинути на стратегію її подальших дій. Що якщо вона змінить тактику й скористається цим? Можливо, це може стати саме нашим козирем в рукаві? Потрібно натякнути, аби вони здогадалися самостійно! Та як зробити так, щоб Юкі нічого не запідозрила?

— Сакуро! Ми не вважаємо тебе тією людиною, — втручається Наруто, — але ти маєш рацію, хтось серед альянсу вочевидь…

— Не варто шукати чорну кішку в темній кімнаті, — я вкотре перебиваю співрозмовника, — особливо, коли її там просто немає!

Учіха невдоволено пирхає, закочуючи очі. Я можу лише здогадатися, що він обговорював свої підозри з Шикамару та іншими. Вони помічають багато дрібниць, однак, на жаль, розмірковують не в тому напрямку. На його місці… мабуть, я мала б таку саму думку. Один лише Наруто без зайвих вагань вірить моїм словам, адже він ледве тримає себе в руках через негативну реакцію друга. Вчитель все ще зосереджено спостерігає за нами, вивчаючи кожне слово та навіть рух.

— Звідки така впевненість? Я не розумію, — зітхає Саске. — Твої слова не мають жодних підстав. Повірте мені, бо я впевнена, що так і є. Нісенітниця якась!

Щоб не казали Наруто та Какаші, я бачу у погляді Учіхи недовіру. Звісно, він надто розумний, аби скласти два і два, проте, він помиляється. Дідько! Як підказати їм, не розкривши все Юкі?! Я здогадуюся, що це неперевершене стерво може прагнути, аби я розкрила всі карти перед командою, від чого щось всередині вперто та наполегливо підказує мені не робити цього!

— Ти дійсно дуже переконливо заперечуєш те, в чому всі сумніваються, — зітхає Какаші-сенсей, понурюючи погляд. — На жаль, Хіната активно звинувачує саме тебе, адже твоя поведінка останнім часом здається їй… та деяким членам альянсу «трохи» дивною. Ти здогадалася, що у воді снодійне, але повідомила про це лише Хінату, мовчки похитавши головою. Ти втікла до лісу, змусивши свою команду шукати тебе, наче бажала відтягнути час, аби завершилися приготування засідки для хлопців. Ти слушно зауважила, що всі приховували створення нашого альянсу, але Юкі було відомо про це. Вишенькою на торті стали вкрай підозрілі слова одного з наглядачів. Багато дрібниць викликають запитання. Всім відомо, що вона неабияк тиснула саме на тебе… навіть нацькувала тих дівчат, аби вони побили тебе. Ти ще підліток, який не вміє контролювати себе та свої вчинки, і з позиції дорослої людини, я розумію, що деякі рішення дитина не ладна приймати, звісивши всі «за» та «проти». Може здатися, що я звинувачую тебе, попри все, що сказав на початку, але я хочу переконатися, що ти не накоїла дурниць, дівчинко.

Отже, вчитель теж сумнівається в мені. Звісно, він має всі підстави для цього! Виходить, що я потрапила у ретельно розвішені пастки, а Юкі тільки й радіє, коли я знову і знову слідую її прописаному сценарію! Вона планувала нацькувати моїх союзників проти мене, зробити з друзів ворогів, ба більше вона це казала мені в обличчя! На жаль, все прямує за її ретельним планом, однак, вона припустилася помилки, поспішивши завчасно розкрити свої наміри. В мене все ще залишається шанс все виправити, тому я маю обіграти Кетсукі в її ж власній грі! Якби мати не охолодила мене, нагадавши чого слід боятися найбільше, можливо, я б зараз не зуміла зібратися до купи. Дивує те, що всі події відбуваються доволі вчасно. Я відчуваю, що загартовуюся з кожним новим падінням!

— Господи, вчителю, Сакура на це не здатна! — палко кричить Наруто.

Узумакі підскакує з місця, стискаючи кулаки від хвилі люті, яка проходиться тілом парубка. Трясця. Його підтримка та сліпа віра змушує моє серце клекотати ще сильніше. Я здригаюся, коли наші погляди зустрічаються, однак, швидко змушую себе повернути собі рівновагу. Без жодних сумнівів… я почала закохуватися в нього. Наполегливість хлопця зуміла пробити мій захист, в якому, на жаль, пішли тріщини від початку нашого знайомства. Коли це сталося? Коли йому вдалося прокрастися в моє серце? Можливо, в той день, коли я ховала сльози в його обіймах? Чи тоді на пляжі, коли ми милувалися заходом сонця? Можливо, це сталося в наш перший поцілунок? Чи коли він дбайливо віддав мені піджак бідолашного Чоуджі в лісі? Ці почуття нагадують мені чарівну квітку, якій вдалося пробитися крізь тріщину в асфальті. Її життя від самого початку здавалося приреченим та неймовірним, однак, їй вдалося зробити неможливе!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍