Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Наказ заполонив її голову. Аліса не могла опиратися, не могла думати ні про що інше, крім його виконання, мов від цього залежало її життя. Перше, за що вона відчує сором… Головне не думати про — от халепа. Ну чому вона одразу згадала про нього?

«Трясця, трясця, трясця! Не роби цього. Благаю, ноги, зупиніться! Не треба. Тільки не це». Однак вона не могла зробити нічого, щоб завадити собі йти прямісінько до оранжереї.

— Ні, ні, ні, ні, ні! — бурмотіла вона, похитуючи головою, але від цього її темп не сповільнювався.

Якби ж тут зараз була Люсі. Вона врятувала б її від заклинання, але навряд чи зможе побачити її з вікна своєї кімнати на четвертому поверсі. Навіть якщо побачить — уже занадто пізно.

Аліса ввірвалася в оранжерею, прибравши перед собою ширму. Погляди усіх десятьох гвардійців вмить перекинулися на неї.

— Вибачте. На мені примус, — промовила вона, йдучи далі до Нейта. Він мав такий спантеличений вигляд. Аліса зупинилася перед ним й одразу схопила за комір. Потім заплющила очі від сорому та, ледве стримуючись, додала: — Благаю, зупини мене.

Чи то через землю на руках, чи через інші причини, але він нічого не зробив, щоб завадити їй притягнути його до себе й поцілувати. Заклинання зникло одразу, коли вона доторкнулася вустами до його м’яких губ. Нейт не перечив. Мабуть, він взагалі не встиг второпати, що сталося. За мить Аліса відпустила його комір і, розірвавши поцілунок, відступила на три кроки назад.

— Хай йому грець! — Вона затулила рот рукавом, бажаючи стерти собі пам’ять. Це було жахливо. Не так вона уявляла собі перший поцілунок. Не з примусу, не на публіці, не сьогодні. — Я ж просила спинити мене. — Вона опустила руки. — Чому ти не зробив?

— Я не очікував, що… що… — Ще більш приголомшений, він навіть не зміг закінчити думку.

— Мене примусили. Я ж попереджала.

— Яка драма, — посміхнувся хтось з його одногрупників.

— Заткнись! — відказав йому Радей.

Нейт відвернувся від Аліси, щоб взяти зі столу ганчірку й витерти руки, водночас запитуючи:

— Хто примусив?

— Маргарет. — Вона опустила погляд на підлогу. — Доріан з гвардійців знущався. Я заступилася. Вона втрутилася.

Почувши ім’я вогневика, він аж скривився.

— Доріан?

Аліса вже підготувалася дати ширшу відповідь, але Нейт просто обійшов її, прямуючи надвір. Вона без роздумів вирушила за ним.

— Ні, не йди туди. Нехай з ними Джон розбереться.

— У викладачів є важливіші справи. А за примус не хвилюйся, я ходжу з амулетом.

— Гаразд. — Вона розвела руками, зрозумівши, що він її не послухає.

Принаймні вдвох у них більші шанси, ніж були в неї одної. До того часу в щиті Робіна додалася нова стріла, а прямо на їхніх очах з’явилася й ще одна.

— Доріане, поклади зброю! — повелів Нейт, долаючи останні метри.

Робін з полегшенням викинув щит і рвонув до головного корпусу.

— Ось і песик-охоронець прийшов, — процідив вогневик, але лук, одначе, облишив.

Алісі раптом захотілося провернути з ним ранкове шоу зі Звіром. Нейт тим часом перейшов до Маргарет:

— Титул твого батька не дає тобі права порушувати правила.

На її обличчі засяяла невелика лукава усмішка. Склавши руки, вона зиркнула на Алісу й запитала:

— А що вона вже зробила? Мені просто цікаво.

— Не роби вигляд, що не накладала на неї примус.

— Я не заперечую. Лише хочу дізнатися, що вона зробила.

Аліса беззвучно лайнулася, опустивши голову. Треба втручатися, інакше вони бовкнуть зайвого.

— Хіба це має значення? — промовила вона. — Ти мене змусила. Дараган цього вистачить, щоб провести бесіду з твоїм татусем. Хотіла б я побачити вираз його обличчя, коли він дізнається, що його молодша донечка псує йому репутацію в найбільш елітному закладі освіти в Елендорі.

— Ти справді віриш, що Дараган щось зробить? Мій батько герцог. Хто твій, нагадай?

«Король, стерво самовпевнене», — від люті вона ледь не сказала це вголос. От паскуда! Вона їй злість підсилювала.

— То що ти все-таки зробила?

— Я нічого не розумію, — втрутився Нейт, здійнявши брови.

Аліса майже вигадала спосіб завершити цю розмову, але тоді обізвався Доріан:

— Вона наказала твоєму щеняті зробити щось соромне, що першим спаде на думку. А та просто втекла.

У виразі Нейта вдумливість змішалася з подивом. На мить Аліса забажала своєї смерті. Ну, клас, тепер він вважатиме її черговою закоханою дурепою. Так зганьбитися могла тільки вона.

— Видно, щось все-таки вчудила, — зареготав Доріан. — Зізнавайся, що саме? Показала тобі груди чи одразу впала на коліна?

«Трясця, який він збоченець!» — Аліса скривилася. Нейт перевів погляд від неї до нього.

— Що ти сказав?

О ні, цей тон. Зараз тут почнеться бійка. А якщо Доріан його вогнем поранить?