Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

— Я не брешу, — його власний голос здався йому хрипким, невпевненим.

Тінь нахилила голову — рух, який він впізнав, бо сам робив так само, коли щось його інтригувало чи дратувало.

— Ти носиш маски, і ти це знаєш. Вони стали частиною тебе. Вони — ти. Але ж ти цього не визнаєш. Чому?

Габріель зціпив зуби.

— Бо так треба. Бо всі це роблять. Суспільство цього вимагає.

Темрява довкола нього здригнулася, ніби сам простір не приймав ці слова.

І тоді всі маски навколо знову заговорили, їхні голоси сплелися у моторошний хор, що заповнив кожен куточок кімнати, кожну тріщину в його свідомості.

— Тінь. Тінь. Тінь. Тінь.

Вони не просто повторювали це слово. Вони вимовляли його так, ніби викликали щось.

І воно з’явилося.

Темрява почала згущуватися довкола Габріеля, закручуючись у спіралі, що нагадували чорні лози, які виповзають з-під землі. Вона ворушилася, зливалася, конденсувалася у постать, що вже не просто нагадувала його…

Вона стала ним.

Перед ним стояв він сам, але спотворений. Його риси були гострішими, очі — темними, порожніми, мов провалля. Його обличчя було маскою, але не тією, що можна зняти.

Це була його справжня суть.

— Тепер ти битимешся.

Маска байдужості заговорила знову. Її голос не питав. Він наказував.

Сапфір, що досі намагався наблизитися, вдарився об невидиму стіну, мов птах об скло, і застиг, вирячившись на Габріеля.

— Не роби цього! — закричав він. — Ти не можеш боротися із самим собою!

Але Габріель уже не слухав.

Бо його тінь уже рушила вперед.

Габріель стояв у центрі кімнати, втягуючи важке, в’язке повітря, що било по грудях, як тупий молот. Його погляд був втрачений, зосереджений на своїй власній тіні, яка тепер не просто блукала, не просто заливала його світлою порожнечею — вона стала матеріальною, такою, що можна було відчути на дотик, побачити і навіть вдарити.

Всі його страхи тепер збулися. Тінь не була лише проекцією, яка зникала при першому дотику світла. Вона була реальна, важка, холодна. Кожен рух її формувався з темного, мовчазного згустку енергії, що ставала все більш переконливою, все більш чіткою.

І ось — Габріель вдарив.

Його кулак відчув цю матерію, здавалося, вона розривалася під його ударами, але раптом кожен наступний рух — це був біль, що прокотився через його власну руку, розриваючи шкіру його душі.

Він відсахнувся назад, але удар пролунав від нього ж — він відчув, як болить його власний бік, як невидима сила, здавалося, проникала в нього.

Це був біль, якого не можна уникнути.

Тінь тільки засміялася. Її сміх був холодним і гострим, він розвіювався в повітрі, мов туман, що не залишає по собі жодних слідів, крім відчуття холоду. Вона рухалася з неймовірною швидкістю, її рухи були точними і рішучими, немов вона вивчала кожен його крок, кожен його зусилля, і знала, як обернути це проти нього.

І ось, черговий удар — безжально точний. Тінь накинулася на нього, мов звір, що піймав свою здобич. Габріель не зміг ухилитися, і це відчуття було як холодна леза, що прорізають його тіло, розривають не лише плоть, але й його внутрішній світ.

Він знову вдарив, знову намагався знайти хоч один шанс на перемогу, але удар відбився назад, і тепер уже не лише біль був у нього, а й відчай. Тінь не відчувала болю. Вона була ніби поза цими межами, знову й знову вона наступала на нього, мов буря, без жодного жалю.

Габріель відчував, як його сили вичерпуються, його тіло стало важким, кожен його рух був обтяжений, як додаткове каміння, що розриває м’язи. Його серце билося з шаленим ритмом, наче хотіло вирватися з грудей. Але кожен його удар повертався до нього знову — відчуття, наче його власне тіло ставало проти нього, позбавляючи його надії.

Звідкись з далеку досяг його вух звук голосу Сапфіра, але він був вже розмитим, ніби через воду. Щось важке, непереборне заглушало всі звуки, змішувало їх у одне, нечітке марення.

І все ж, через шум і біль, його мозок зумів розрізнити два короткі фрази, які вирізнялися серед усього цього хаосу:

— Ти сам себе вбиваєш!

— Ви одне ціле!

Габріель здався. Він впав на коліна, відчуваючи, як світ розпадається на частини, але ці слова не покидали його. Вони стукали в його свідомість, пронизували його, як блискавки. І раптом він зрозумів.

Він боровся не з Тінню. Він боровся з самим собою.

Маски навколо, що спостерігали за цією боротьбою, не сказали жодного слова. Вони були просто присутніми, як мовчазні свідки.

Габріель підняв голову, і його погляд зустрів погляд Тіні. Тінь більше не була ворогом. Вона була частиною нього, і тепер він бачив це ясно, як ніколи раніше.

Ви одне ціле.

І це було найбільше випробування.