Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

19

Ранок Аліси розпочався о восьмій. Давно вона так довго не спала. Після двох насичених днів сон виявився таким солодким, що вона не одразу змусила свої ноги опуститися з ліжка. За вікном тим часом світило яскраве сонце, а посеред майданчику, як завжди, вправлялися гвардійці. Там стояв і Нейт, понуро вглядаючись у густі дерева. Коли Аліса була в їхній групі, вона ніколи не бачила його таким знудженим.

— Кажуть, якщо довго дивитися на людину, можна здатися одержимою. — Повітря в кімнаті зненацька сколихнув голос Марії.

Аліса відвернулася від вікна й усміхнулася:

— О, замовкни.

Потерши обличчя, її подруга почала вставати. На її голові утворився такий безлад, що Аліса дивувалася, як взагалі таке можна зробити ненавмисно.

— Доброго ранку. Давно не спиш?

— Хвилин десять.

Насправді майже пів години.

— І весь цей час просто витріщалася у вікно?

— Я вдягалася, — пирхнула вона, розвівши руками, вказуючи на свою форму.

— Та я жартую, — усміхнулася Марія й, взувши капці, попрямувала до шафи. — Надумала вже, що йому говоритимеш?

Аліса за минулий вечір вигадала стільки варіантів, проте зараз не могла назвати й одного.

— Я досі сумніваюся, чи варто.

— Ми ж вчора вже все обговорили. — Вона почала переривати одяг. — Він тобі подобається? Так. Він має гарні якості та перспективи на майбутнє? Так. Ти йому довіряєш? — Дістала з шафи білий светр, оцінила поглядом, скривилася й повернула. — Теж так. Те, що ти поверхнево його знаєш — це нормально. На те люди й зустрічаються, щоб дізнатися одне про одного. Це ж не вирок. — Вона почала стрибати, засовуючи ноги в штани й водночас пересуваючись до столу. — Якщо він тобі перестане подобатися, хлопця завжди можна кинути, як я Браяна. Або ти переконаєшся, що він саме той варіант, у чому я майже впевнена.

— Тобі легко говорити. — Аліса, сидячи на ліжку, відхилилася спиною до стіни й опустила очі на руки, які мимоволі перебирала. — Ти мала приклад. У твоїй голові є чіткі уявлення стосунків, а я про те, що таке сім’я, знаю лише з розповідей.

Вдягнувшись, Марія підійшла до неї, взяла її за руки й, трохи нахилившись, напівголосно промовила:

— То дозволь Нейту це все показати.

— Та дозволю ж. — Вона зітхнула. — От тільки чи залишиться він зі мною, коли дізнається, що в мене навіть ім’я інше?

— Це проблеми майбутньої тебе. А ти зараз маєш лише одне завдання — наважитися на ризик.

Тоді Марія пішла обирати взуття.

— Годі про Нейта. — Аліса більше не зиркала у вікно. — Будь ласка. Я сьогодні хотіла влаштувати собі день відпочинку від турбот.

— Відпочинок — гарний план, але ти ж не забула, що у нас перше заняття з Дараган?

Ось про це вона чомусь зовсім не турбувалася.

— Не можу дочекатися.

Раптом двері їхньої спальні відчинилися, і з вітальні в кімнату зазирнула Люсі. Злегка захекана, у куртці, із землею на черевиках, — видно, дехто прокинувся значно раніше.

— Привіт, — видихнула вона. — А ви не бачили Джейн?

— Мабуть, в оранжереї, — повільніше відповіла Марія.

— Я щойно звідти.

— Тоді я не знаю. Лишайся, ми саме на сніданок збираємося. Вона до нас підтягнеться.

Люсі, подумавши, хитнула головою набік.

— Я б залюбки, але мені треба до директорки.

— Овва, — обізвалася Аліса. — А з якої нагоди? Не про мене хоч?

— Ні, це щодо моїх занять. — Вона взялася за ручку дверей, готуючись їх закривати. — Не хвилюйся, я не проговорюся.

— Добре, тоді зустрінемося.

За мить, коли вона зникла, дівчата теж пішли з кімнати.

 

***

Перше заняття минуло чудово, хоча, краще сказати, звичайно. Звичайною була й друга лекція, і третя. До обіду Аліса звикла, що буря стосовно елементала вщухла, і життя в Академії потроху почало налагоджуватися.

Нарешті вони разом зібралися надворі на обід.

— Чули новини? — запитав Генрі, кидаючи на стіл газету.

Від гучності ляпу в Аліси ледь не скрутилися вуха. Видно, він аж надто сильно хотів поділитися своєю знахідкою. Так, що в наступну мить розгорнув газету й, поставивши палець на великий заголовок першої сторінки, напівголосно сказав:

— Твій братик тепер не принц, він тепер король Файрагону!

Аліса скривилася від несподіванки й опустила погляд на статтю:

 

«Новий вогонь Файрагону: 21-річний принц Арон зійшов на трон».

Вогняна стіна більше не приховує таємниць — сьогодні стало відомо, що двадцятиоднорічний принц Файрагону посів на престол під ім’ям Арона І. Його батько, Артур III, після сімнадцяти років правління несподівано поступився короною, передавши сину не лише владу, а й реліквію династії Бранадарів — легендарний вогняний меч. Чи продовжить новий король мирну політику батька, чи, можливо, стане загрозою для наших земель?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍