Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

 

Далі вона не читала, бо її увага перекинулася на кольорову фотографію збоку від тексту. На ній чорнявий парубок з вусами, борідкою й волоссям, довжиною по плечі, вбраний у дивну й, мабуть, страшенно важку накидку стояв з похиленою головою перед батьком, котрий тримав у руках сяючий меч. Обличчя брата було не видно, проте батька Аліса розгледіти змогла. Вона справді схожа на нього, однак, на відміну від старих знімків, зараз він став набагато старший, втомлений і змарнілий. Вочевидь Вогняна стіна виснажувала його значно більше, ніж їй здавалося. Незважаючи на це, погляд батька на коронації був впевнений, мудрий і могутній.

Аліса дивилася на фотографію з неясним смутком. Це її родина. Її старшого брата кілька днів тому коронували, а вона про це й не здогадувалася. Старий батько ледь тримається на ногах, а її немає поруч. Родинний палац Бранадарів у Гефесті був для Аліси чужим місцем, та їй все одно хотілося бути там. Стояти поруч, мати змогу розділити радість із братом. Але ні, у неї це все просто відібрали. Її рідні, найімовірніше, і не знають про те, що вона тут, жива, прямісінько в серці Елендору, навчається в довголітній Академії, де колись вчилися і її батьки.

— А він красунчик, — раптом випалила Марія.

Її слова викликали в Джейн сміх:

— Тут навіть обличчя не видно!

— А їй обличчя й не треба, — кинув Генрі. — Молодий, багатий, так ще й король — чим тобі не красунчик?

— Це ти на що натякаєш? Я взагалі мала на увазі вбрання.

— Ракурс такий, ніби вони зумисно приховали лице, — обізвалася Люсі, вдумливо розглядаючи фотографію.

Після її слів це помітила й Аліса.

— Меч гарний, — сказала Джейн. — Уявіть, скільки йому років, враховуючи, що його Бранадарам подарував сам Грегор Темний.

— А мені запитання не сподобалося, — додав Генрі. — «Чи продовжить мирну політику батька…». Звісно, ні. Він одразу після коронації заявив про свої наміри повернути владу Бранадарів в Елендорі й об’єднати його з Файрагоном знову. У Кріоландії про це всі газети кричать. Пам’ятаєте, я казав, що ми живемо в історичні часи? Я не помилявся!

— І як він планує це зробити без багатотисячного війська й масштабного кровопролиття? — запитала Люсі.

Вона турбувалася про це набагато більше, ніж будь-хто інший за столом. У відповідь Генрі знизав плечима.

— Хтозна, може, Аліса має відповідь?

Ці слова її роздратували.

— Звідки? Я з ними жодного разу не спілкувалася.

— Ну, можливо, тобі якось натякнули через видіння.

— Ні, мені ніхто нічого не казав. І взагалі, досить лізти туди, куди не просять. Чого б це їм повертатися в Елендор після стількох років, якщо у Файрагоні все так добре? Вони не прийдуть, принаймні не найближчим часом. Зате я після випуску планую потрапити в Файрагон. Треба лише дізнатися як.

— Можна через Кріоландію, — кинула Люсі. — Отримати дозвіл на перетин кордону чи незаконно пройти його через гори з провідниками. Потім вирушити до порту, і там сісти на корабель.

Марія і Джейн з подивом перевили погляди на подругу.

— Загальновідома інформація, — сказав Генрі, вгамовуючи їх.

Аліса тим часом уже уявляла, як вона, закутана в пуховик, із набитим рюкзаком на спині, захисними окулярами на обличчі та з палицями в руках штурмуватиме гірський перехід. А потім, у такому ж вигляді, сидітиме на кораблі.

— Супер, так і зроблю.

— Нейтер її через гори на руках понесе, — весело додала Марія.

Картинка в голові Аліси раптом змінилася, і вона хутко розвіяла її, похитавши головою. Ні, треба вигадати кращий план, але це не скоро.

Тоді Генрі заходився прибирати газету, говорячи:

— А я все одно думаю, що він зайде в Елендор, хоч як ти, Анабель, не хочеш вірити, що вони про тебе пам’ятають.

— Я ж просила не бовкати зайвий раз про це ім’я, — кинула вона з обуренням, однак злість стримала.

Генрі усміхнувся. Ніби передчуваючи, що він зараз щось ляпне, Марія змінила тему:

— До речі, ви чули, що наставники вечірку влаштовують? Туди треба запрошення. У мене вже є: привілей бути членом студентського самоврядування. Треба спробувати роздобути й вам.

Аліса про це вперше чула. Та й бажання туди йти вона особливо не мала, бо ніколи раніше не ходила на жодні гулянки.

— У мене теж є, від Радея, — сказала Джейн.

Генрі мовчки дістав з внутрішньої кишені куртки розписаний папірець.

— Отже. — Марія окинула друзів оком і, склавши долоні разом, повела: — Я так розумію, не вистачає двох.

— Я не піду, — одразу ж сказала Люсі.

Генрі повернувся до неї, здійнявши брови.

— Як це? А нащо тоді мені йти? Ти підеш!

Вона невдоволено скривилася, опустивши погляд на чашку чаю в руках на столі:

— Ви ж знаєте, яке в мене ставлення до людних гулянок з випивкою. Мені там буде неприємно.