Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 96: Знову разом

 

Айше тихо зайшла до кімнати Евсун.

— Евсун, доню моя, як ти? — її голос тремтів від хвилювання.

Евсун слабко усміхнулася.

— Добре, мамо. А ти?

— Все добре, — відповіла Айше, сідаючи поруч.

Евсун міцно обійняла її, вдихаючи знайомий запах. Вона знала, що ці обійми можуть бути останніми, тому притискала матір до себе ще сильніше.

За кілька хвилин у палату зайшов Левент.

— Евсун… — його голос зірвався, коли він побачив її. — Я так злякався за тебе…

Він швидко підійшов і міцно обійняв її.

— Усе добре, брате, — запевнила його Евсун. — А де Емір?

Левент відступив на крок і глибоко зітхнув.

— Він поїхав шукати Омера.

— Лиш би знайшов його… — прошепотіла Евсун, опускаючи погляд.

⸻

Минуло дві години.

Левент і Айше привезли Евсун до маєтку.

Її акуратно віднесли у її кімнату.

Айше ніжно торкнулася її руки.

— Доню, хочеш, я приготую твій улюблений суп?

Евсун злегка кивнула.

— Хочу, мамо.

— Тоді я піду зроблю, — сказала Айше й вийшла.

⸻

Евсун залишилася сама.

Вона сиділа біля вікна, дивлячись на море.

Те саме море, що мало забрати її життя.

Але вона жила.

І тепер тільки одне мало значення — коли повернеться Емір з Омером?

Настав вечір.

Новин не було.

Евсун почала хвилюватися.

До неї знову зайшла Айше, несучи піднос із паруючою тарілкою.

— Доню, я приготувала твій суп. Ти маєш поїсти.

Евсун не була голодна, але взяла ложку.

— Дякую, мамо, дуже смачно, — промовила вона після кількох ковтків.

І раптом у двері постукали.

— Заходьте, — тихо мовила Евсун, відкладаючи ложку.

Двері відчинилися.

На порозі стояв Емір.

А перед ним — Омер.

Евсун затамувала подих.

— Омере?.. Любий мій…

Омер широко усміхнувся.

— Мамо!

Він кинувся до неї, і Евсун міцно притиснула його до себе.

Вона закрила очі, вдихаючи запах свого сина, відчуваючи його тепло.

І в цю мить їй здалося, що все нарешті буде добре.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍