Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

вигляд, що, побачивши її, Ґендзі мимоволі відчував біль у серці. «Що станеться з нею?» — мучився він болісними сумнівами. Увесь той рік минув у заклинаннях і молитвах.

Звістка про хворобу принцеси, дійшовши й до гірського монастиря, сповнила серце імператора-монаха Судзаку ніжністю й тугою. Знаючи від людей, що останніми місяцями Ґендзі не тільки не живе в садибі на Шостій лінії, але майже не буває там, він переживав, нарікаючи на мінливість світу. Його душа не мала спокою навіть тоді, коли таку поведінку Ґендзі можна було пояснити тим, що він повністю зайнятий опікою хворої Мурасакі, а тим паче тепер, як стан її здоров’я поліпшився. «Невже сталося щось таке, що змінило ставлення Ґендзі до принцеси? Навіть якщо за самою принцесою і немає жодної провини, серед служниць могли знайтися негідні особи, які втягли її в біду. Адже і в палаці, де панують вишукані стосунки, іноді поширювалися безсоромні чутки», — думав він. Хоча імператор-монах уже відійшов від суєтного світу, але, неспроможний забути про дочку, написав їй щирого листа. Його принесли саме тоді, коли Ґендзі перебував у садибі на Шостій лінії. І от що в ньому було:

«Я давно не писав Вам, бо не мав приводу. Чимало років і місяців минуло після нашої розлуки, сповненої тугою за Вами. А коли я дізнався, що Ви не зовсім здорові, то навіть під час молитов бачу Ваш образ перед очима. Як Ви почуваєтеся? Пам’ятайте, що Вам треба терпіти навіть тоді, коли сімейне життя не приносить радості. Не показуйте, що Ви ображені й про все здогадуєтеся. Будьте завжди гідні Вашого високого звання».

Звісно, цей лист викликав у серці Ґендзі жаль до імператора-монаха. «Мабуть, він нічого не знає про ганебну подію з принцесою, — подумав Ґендзі. — Видно, його турбує лише одне — моя неувага до дочки». «Що ви відповісте батькові? — спитав він принцесу. — Не знаю, як вас, але мене дуже пригнітив цей сумний лист. Хоча я й не схвалюю вашої поведінки, але ніхто не може дорікнути мені, що я вами нехтую. Не розумію, звідки у вашого батька такі відомості?» Принцеса, навіть засоромлено відвернувшись, мала чарівний вигляд. Її змарніле, засмучене обличчя вражало благородною красою.

«Я добре розумію, чому, знаючи, які ви недосвідчені й по-дитячому наївні, ваш батько так за вас тривожиться, — вів далі Ґендзі. — А тому відтепер вам у всьому треба бути обачнішою. Я не збирався докучати вам своїми порадами, але, мабуть, він упевнився, що я не виправдовую його сподівань. Не приховую, що це мене пригнічує, а тому вважаю за потрібне принаймні вам про це сказати. Ви надто ще нерозважливі й схильні піддаватися чужим впливам. Може, ви незадоволені мною, вважаючи мене недостатньо чуйним, ба навіть черствим. До того ж я вже немолодий і, як це не прикро казати, може, просто набрид вам. Але прошу вас, принаймні поки живий ваш батько, не зневажайте старого чоловіка, якому той доручив дбати про вас. Я здавна прагнув до служіння Будді, але, на жаль, на цьому шляху мене випередили навіть жінки, які, напевне, над цим навіть глибоко і не замислювалися, тож може скластися враження, що я безвольна людина. Але повірте, що я не вагався б ні хвилини, якби свого часу ваш батько, відрікшись від суєтного світу, не доручив мені опіки над вами, чим вельми мене потішив. І якщо тепер я пішов би за ним, залишивши вас без усякої опори, то завдав би йому смертельного удару. Уже не залишилося нікого, крім вас, хто прив’язував мене до цього світу. У ньоґо Акасі багато дітей, і, хоча важко передбачити їхнє майбутнє, я можу про них не турбуватися, якщо нічого поганого не трапиться за мого життя. Решта близьких мені людей вельми немолода, і, якщо вони побажають за тих чи інших обставин піти за мною, я спокійно прийму їхнє рішення. Вашому батькові залишилося недовго жити в цьому світі. Він стає дедалі слабкішим тілом і душею, а тому подбайте, щоб жодні несподівані чутки, які заплямували б ваше ім’я, не порушували його спокою. Якби йшлося тільки про теперішнє життя, то це не мало б значення. Та коли б через це виникла перешкода на шляху до життя прийдешнього, то це був би великий гріх».

Хоча Ґендзі говорив спокійно, ніби ні на що відверто не натякаючи, та коли сльози покотилися по щоках принцеси, яка, здавалося, от-от знепритомніє, він також заплакав.

«О, як мене колись дратували втручання старих людей у справи молодих! Та, бачите, тепер і я це роблю, — сказав він, соромлячись. — Мабуть, я таки здаватимуся вам осоружним стариганом». Опісля Ґендзі присунув до себе пензлик, розтер туш і, вибравши папір, попросив принцесу написати відповідь, але руки в неї тремтіли, і писати вона не могла. «Напевне, на ті довгі листи вона відповідала швидше», — мимоволі подумав Ґендзі, знов відчувши неприязнь до принцеси, але відразу опанував себе й заходився пояснювати їй, як треба відповісти батькові. «Коли ж ми відвідаємо його? Ось і цей місяць минув. Кажуть, Друга принцеса влаштувала на його честь величне свято. Мені здається, що вам у вашому делікатному стані не варто і змагатися з нею. На одинадцятий місяць припадає жалоба[401]. А наприкінці року і так чимало клопотів. Напевне, вашому батькові буде боляче дивитися на вас, але, з іншого боку, чи варто відкладати? Наберіться духу, бадьоріться і подбайте про своє змарніле обличчя», — радив Ґендзі співчутливо.

Колись з будь-якого важливого приводу Ґендзі обов’язково викликав до себе Касіваґі, щоб з ним порадитися, але останнім часом жодного разу цього не робив. Здогадуючись, що люди можуть запідозрити щось недобре, Ґендзі, однак, вперто уникав зустрічей з ним, щоб в його очах не виставляти себе жалюгідним дурнем, а також не втратити душевного спокою. І поки Ґендзі отак роздумував, минуло кілька місяців, протягом яких Касіваґі не з’являвся в його садибі, за що він не міг йому дорікнути. Зрештою, ніхто з людей не дивувався, бо всі знали, що Касіваґі нездоровий, а в садибі на Шостій лiнiї не влаштовувалися жодні урочистості. І тільки Юґірі здогадувався, що причина, напевне, полягає в тому несподіваному для них обох випадку, після якого Касіваґі досі не може опам’ятатися, але і уявити собі не міг, що про все це вже знає батько.

Настав дванадцятий місяць. Підготовка до вшанування імператора-монаха Судзаку, призначеного на один з днів після десятого поточного місяця, супроводжувалася численними мистецькими репетиціями в садибі на Шостій лінії, до яких залюбки залучилася навіть Мурасакі, яка досі залишалася в будинку на Другій лінії. Ньоґо Акасі також жила тоді в батьківському домі. І цього разу вона знову розродилася хлопчиком. Усі її діти були чарівні, і Ґендзі з ранку до вечора грався з ними, радіючи перевагам, які надає похилий вік. На репетицію музикантів у садибу на Шостій лінії приїхала і Тамакадзура, головна дружина Правого міністра[402]. Оскільки Юґірі перед тим, як показатися Ґендзі, проводив попередню репетицію з музикантами у східній частині садиби, то Ханацірусато, її господиня, не бачила