Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Глава 21. Добре слово і монстру приємне

Ігор поклав руку дівчині на потилицю: треба було поновити її сили, бо ж стан подібної спустошеності однозначно впливав і на її психіку – попередня прострація Лєри після Темнолісся лише підтверджує його висновок. Та, звісно ж, фізичний стан грає тут далеко не першу скрипку. Але витягти з Валерії правду – марна праця. Він чудово розумів: того часу, що вони провели разом, недостатньо, щоб повноцінно розвинути відносини та одночасно зруйнувати бар’єри між ними.

Так, він квапив події, бо вже стомився чекати, поки життя йому посміхнеться. До того ж, вони надто швидко опинились під одним дахом, і це однозначно послужило прискоренням. Для нього – то вже точно. А для Лєри… Він пам’ятає оте «Чортове колесо». Доведеться поступово розвіювати її страхи. Хоча проявляються вони досить специфічно. Потерпить. Він і так стільки разів вже йшов напролом, лякаючи її. А страх – як не найгірше, що може бути між двома.

Ігор не втримався й трохи просканував її думки: тільки поверхнево, щоб зрозуміти, як самому діяти. Самотність?! Це найголовніший страх, що засів в ній з тієї триклятої ночі, коли довелось полишити її одну у лісі? І в цьому він теж винив себе. Тепер зрозуміла її реакція після зіткнення з вовкулаками та тепер і тролями, хоча остання проявилась не одразу: ліс і вона одна. Ось цей тригер. Треба буде якось видалити його з неї, та для цього потрібно відновити її пам’ять, знявши блок, але поки ще зарано: спочатку нехай навчиться закривати свій ментал. І він почне її вчити, як тільки вона заспокоїться.

А зараз вона ховалась від нього ж на його плечі: це вже точно – повний дисонанс. Таке вже йому дісталось диво, і воно його абсолютно влаштовувало. Головне – це його диво! І, схоже, наразі воно вже спить.

Зітхнувши, Ігор підвівся з дивана, маючи намір віднести дівчину нагору у ліжко. Та не встиг він навіть до сходів дійти, як вона стрепенулась:

– Я що – заснула?

– Мабуть, що так, – окинув поглядом її обличчя, з радістю відзначаючи, що воно значно посвіжіло, зникли тіні під очима, і навіть щоки не здаються запалими.

Вона прудко зіскочила з його рук:

– Все вийшло?

– Як ти почуваєшся? – натомість спитав він, простягаючи їй підвіс.

Лєра трохи здивовано подивилась на кулон:

– Він тепер просто прикраса, чи…

– Він налаштований на тебе. Якщо в тебе станеться значний виток енергії, він почне вливати її в тебе. Навіть коли спустошиться його резерв, він буде акумулювати енергію з середовища. Та краще тобі навчитись це робити самостійно.

Вона з цікавістю роздивлялась камінець:

– Мабуть, ніколи не зрозумію, як це працює, – дівчина підвела на нього сяючі очі. – Ти – ще й артефактор? – гляділа вона на нього з якоюсь дивною лукавинкою у виразі обличчя.

Це було набагато краще, ніж те попереднє відчуження, і він з полегшенням посміхнувся:

– Просто в мене є хороший друг-артефактор зі Стрельниці – один з найкращих – він мене багато чому навчив. Але його я точно не перевершу.

Дівчина зітхнула якось надто сутужно:

– Ти мене лякаєш.

Так! Цього йому лиш бракувало!

– Чим, Лєра? – спіймав він тікаючий від нього погляд.

– Поруч з тобою, я здаюсь собі… не знаю… пташеням жовторотим, – пробурчала вона.

– Угу, – поморщившись, мугикнув Ігор, – синицею. Верткою, що весь час норовить десь пурхнути, – він не стримався та притягнув її до себе спиною. – Повір мені, у двадцять років, на відміну від тебе, я був ще тим роздовбаєм. Тож, у тебе все попереду, і, якщо виявиш бажання, я навчу тебе всьому, що знаю сам, – не зміг він відмовити собі у задоволенні зануритись обличчям у її волосся, що пахло тією дивною сумішшю – весни з осінню. – А вчитись ти умієш: в цьому я переконався. То як, – Ігор схилився й потерся носом об її щоку, – згодна?

Дівчина поклала свої долоні, на диво теплі, поверх його рук і кивнула:

– Якщо хтось буде відповідати на мої питання. І не оте горезвісне слово «потім».

– Домовились, – він вирішив не нахабніти й скромно поцілував її у скроню.

– То ми йдемо? – задерла вона голову.

– Ми?! – Ігор глянув на неї з такою собі чарівливо-злодійською посмішкою. – Ти йдеш до Дубовських. А я розберусь з тим типом.

– Ну, вже, ні! – фиркнула вона. – Люди, може, вже сплять та десяті сни бачать, а тут ми, як сніг на голову, наче його й без нас не вистачає у Зимоліссі!

От же вперте дівчисько! Та втягувати її ще в одну авантюру він не збирався:

– Це не обговорюється! – він і сам не чекав, що тон вийде надто різким.

Лєра вирвалась з його рук, розвернулась до нього і втупилась в його обличчя, ледь не жбурляючи блискавки:

– А доведеться! – зло процідила вона.

Її щоки зблідли, в очах з’явився гарячковий блиск, а губи затремтіли. Перед ним постало злякане дівча з тієї клятої ночі – той самий вираз, що закарбувався в його пам’яті навіки, і він зрозумів, що вчергове перегнув палку. Дівчина ще й досі в стані стресу, і достатньо серйозного, а він знов на неї давить. Ще трохи – і зірветься. Він здійняв руки, боячись навіть торкнутись її, щоб не спровокувати вибух, на межі якого вона точно була:

– Добре. Заспокойся. Підемо разом, але при одній обов’язковій умові.

Ігор бачив, як важко вона дихає, все ж намагаючись себе опанувати.

– І що за умова?! – склала вона руки на грудях, пропікаючи в ньому дірки поглядом.

– Ти ні на крок від мене не відійдеш!

Здається він навіть помітив, як Лєра полегшено видихнула:

– Може, для певності прикуєш мене до себе? – не втрималась вона, щоб не з’єхидничати.

– Лєра! – спробував на неї рикнути, та занурюючись у ті два синьо-зелені озера, робити це було важкувато – затягувало. – Треба буде – прикую, – вже спокійніше додав він. – Ми домовились?

– Так! – пирхнула вона, нервово смикнувши куточком рота.

Як же складно з цим невгамовиськом! Був би сенс – давно прикував би! Та він чудово розумів, що будь-яке обмеження її волі одразу ж підвищує градус її шкідливості, а тоді – навіть прикута вона примудриться хоч щось та вибрикнути. А всі її вибрики, за деякими виключеннями, закінчуються не дуже добре.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍