Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

— Прийми ноги зі столу, — холодно сказав Уайт, сідаючи навпроти друга. — Де твої манери?

— Все пройшло так погано, чи є ще якась причина твого зіпсованого настрою? — продовжив Даерон, звертаючись до Уайта з підозрою в голосі.

Ноги Адріан неохоче та все ж прийняв.

— Ти про що? — Уайт зі скептичним виразом підняв брови, вдаючи, що не розуміє, про що саме йдеться.

— Коли ти оцінював Сільсію, гадаєш я не відчув як ти використав артефакт пригнічення шуму? — широка посмішка з’явилася на його обличчі. — Що такого секретного було у вашій розмові?

Уайт збентежено поглянув на Даерона, спробовавши зрозуміти, чи йому щось відомо про їхню розмову з Аберхат.

— Я не знаю, про що ти говориш, — відповів Уайт, зберігаючи спокійний вираз обличчя. — Ми просто обговорювали результати відбору. Нічого секретного там не було.

Даерон усміхнувся і покивав головою, натякаючи на те, що можливо знає більше, ніж показує.

— Добре, я тобі вірю, — сказав він з таким виглядом, ніби все сказане справді сприйняв за чисту монету. — Далі вся справа за професором Дукенсом?

— Так. Він підготував лекційну частину частково взявши із програми академії, ну і практика.

— Значить в нас є кілька днів вільного часу?

— І кілька зайнятих вечорів, — Роувен дістав папку в які були папери. — Треба допрацювати план щодо третього етапу. Перед цим я думав, що саме це завдання відсіє половину учасників. Подумав над цим, я дійшов висновку, що ліпше бальна система оцінювання. Так ми не правимо здібного чаклуна чи чаклунку.

Уайт зосередився на паперах у своїй папці, перекладаючи їх зі сторони в сторону. Хоча випробування було фальшивим, він справді розмірковував щодо процесу оцінювання учасників. Він вважав, що використання бальної системи дозволить більш об'єктивно оцінювати здібності кандидатів, уникнувши передчасного відсіювання здібних чаклунів чи чаклунок.

— Я сказав Сільсії, що вона мені подобається.

Роувен закляк на місці від почутого, підійняв погляд на Адріана, все стало ясно, як світлий день. Його вираз обличчя демонстрував щире здивування. Уайт не знав, як реагувати на цю заяву. Він збентежено знову подивився на Даерона.

— Ріан, ти зараз серйозно? — Уайт почав оглядатися по сторонах, чи раптом немає колег поблизу. — Це ж... не те місце і час, для таких розмов.

Даерон почав сміятися, з реакції Уайта. Роувен почувався блазнем.

— А яка різниця, де про це говорити? Ти ж сам казав, що тобі на неї байдуже. Я не став ходити колами. Сказав як є. І їй, і тобі,  — сказав Даерон з жартівливим виразом обличчя. — Вона мені подобається, і я маю серйозні наміри щодо неї. Я говорив тобі сотню разів, якщо не діятимеш ти, діятиму я.

Роувен випустив важкий подих. Він не міг зрозуміти, говорить Адріан правду чи блазнює з нього, щоб в чергове подивитися на його емоції.

Уайт відчув, як його пульс прискорився, коли Даерон висловив свої слова з жартівливим виразом обличчя. Ці слова ставили його у незручне положення, змушуючи знову переживати ті самі емоції, які він намагався приховати. Він довго мовчав, збираючись з думками.

— Ріан, я не знаю, що думати про це все, — стомлено сказав Роувен нарешті. Він відклав папку й відкинувся на спинку крісла. Змішані почуття були написані на його обличчі: брови стиснуті, в очах стурбованість, напружені щелепи. Це було явним знаком того, що він переживав внутрішній конфлікт. Даерон вже подібне бачив. — Мені дійсно не байдуже на неї, але зараз ми не в тому місці, і  не той час для подібного. Ми обоє знаємо, що є важливіші речі, ніж ці розмови зараз.

Даерон знову посміхнувся, але цього разу його вираз став трохи серйознішим.  Його погляд вказував на те, що він також відчував цей напружений момент між ними. У повітрі зріс градус, обоє до останнього намагався зберегти спокійний тон.

Власні почуття Даерона були складні, він переслідував свої цілі, і оскільки він також був зацікавлений у тій же жінці, що й Уайт, ситуація ускладнювалася. Адріан не хотів втрачати дружній зв'язок з Роувеном. Обоє не бажала визнавати своїх справжніх почуттів один перед одним.

— Звичайно, Роу, я все розумію. Просто хотів, щоб ти знав, — цього разу слова Даерона не супроводжувалися посмішкою.

Роувен знову тяжко зітхнув.

— Того вечора, на балконі, я її поцілував, — їхні погляди зустрілися. — Поцілунком б все не закінчилось. Твоя поява нас зупинила, — Уайт опускає погляд бере до рук автоматичну ручку, підсуває ближче чистий аркуш паперу. — Також хотів, щоб ти знав, — сказав він, не дивлячись на друга.

— Я зізнався їй в почуттях, а на передодні вона з тобою цілувалася, вкотре, — виділив він інтонацією. — Я не збираюся відмовлятися від своїх слів.

— А я від вчинків.

Даерон знову почав сміятися.

— Нарешті ти це визнав, — Адріан заплескав в долоні, — але як завжди, пізно. Сільсія доросла дівчинка, сама все вирішить. А зараз попрацюймо, капральські справи не чекатимуть.

Уайт намагався відгородити Даерона від Аберхат, зовсім не через ревнощі. Так він себе в цьому принаймні запевняв. Його ціллю було приховати мітку на Сільсії, яку колись поставив його батько.

«Він не може дізнатися хто вона така. Ніхто не має знати, що вона майбутня правителька королівства! І якщо мені доведеться її закохати себе, щоб зберегти таємницю її сили, я зроблю це не вагаючись. Розбите серце не завадить їй правити королівством. Сподіваюсь, ти зможеш мені це пробачити!»

Чорний ворон сидить на гілці, за всім уважно спостерігаючи. Птах злітай відразу, щойно погляд Адріана направився у відчинене вікно гостьового будинку.