Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пити не обов’язково, а уникати контактів з соціумом у тебе не вийде, — наполягла Марія, не сумніваючись у своїй правоті.
— Якщо Люсі не хоче, може, не треба змушувати? — Джейн стала на її бік.
Її брат, одначе, з цим не погоджувався:
— Ні, без неї буде не так весело.
— Ой, не брешіть. — Люсі випрямила спину, нахмурившись. — Ви моєї відсутності навіть не відчуєте. Мені просто гидко навіть від самої думки про вечірку в такі часи. Від смерті Містера Балеми хоч тиждень минув?
Згадка цього імені неначе занурила Алісу в канал. Вона майже не пам’ятала про вбитого Звіром лаборанта, хоча він провів у неї з десяток занять.
— Містер Балема був нашим лаборантом, — відповіла Марія з образою, — і я щиро впевнена, що він би підтримав ідею вечірки. Не потрібно зациклюватися на негативному. Люди вмирають, то через це іншим не жити?
Після її слів погляд Люсі взагалі потьмянів.
— Не знаю.
— Вона піде, — сказав Генрі, махнувши рукою. — Як не захоче, то я сам візьму її за ноги й буду їх переставляти.
— Ти так низько не нагнешся, — буркнула вона.
Він пирхнув.
— Клас, почнімо принижувати мене за зріст!
— Код чорний! — раптом сказала Марія, затуливши рот. — Сюди йде Нейт.
Аліса аж ніяк не очікувала цього почути. Він і справді був тут, прямував до них від головного корпусу. Від несподіванки в неї розширилися очі та на мить зник дар мови, але вона швидко взяла себе в руки й, притягнувши до себе чашку чаю, почала терпляче чекати. За столиком запанувала тиша.
— Привіт, — сказав Нейт, підійшовши.
Його вродливе обличчя прикрашала стримана усмішка. У світлих очах не лишилося й краплі вчорашньої тривоги. На противагу Алісі. Їй так і не вдалося обрати правильні слова. Вона вкотре згадала їхній поцілунок, відчула його дотик на губах, але не змогла вимовити жодного звуку. Наче розум відокремився від тіла.
— Бажаю здоров’я! — відповів Генрі, прочистивши горло.
— Не глузуй з привітання, довбехо. — Нейт перевів погляд на дівчат, намагаючись довго не зупиняти його на Алісі. — Я прийшов вам дещо сказати. З приводу останніх новин про Звірів, елементала в Академії та коронацію Арона І наша команда наставників влаштовує маленьку вечірку, що відбудеться за три дні. Багаття, музика, їжа й напої. Так би мовити, розслабитися від бурхливих подій. Якщо ви прийдете, ми будемо раді. Місця, словом, обмежені, але для вас запрошень вистачить.
— Супер, я залюбки візьму. — Генрі висмикнув папірець з його руки.
Джейн на мить скривилася, але нічого братові не сказала.
— У нас не вистачає ще двом, — промовила Марія.
— Алісо?
Нейт простягнув запрошення, нарешті не відводячи очей. Одначе вона його забирати не квапилася.
— А ти там будеш? — запитала, ніби не знаючи відповіді.
— Так, обов’язково. Я ж серед організаторів.
— Тоді я прийду.
Вона забрала папірець, не забувши доторкнутися до його руки. На обличчі хлопця зблиснула ледь помітна півусмішка. Вона всміхнулася у відповідь. Проте цей інтимний момент швидко перервав голос Генрі:
— І Люсі дай, бо вона не попросить.
— Я не те щоб хотіла… — заперечила вона, однак Нейт подав запрошення і їй.
— Візьми. Якщо передумаєш, його завжди можна залишити на лавці. Хтось інший підбере.
Вона замислилася, але зрештою взяла.
— Дякую.
— Будь ласка.
Раптом неподалік вони побачили Джона, котрий вийшов з підвалу, несучи лопату в руці. Лице скривилося в невдоволеній фізіономії.
— Дядьку, а куди ти йдеш? — вигукнув йому Нейт. — Допомога потрібна?
Побачивши племінника біля столику, Джон на мить зиркнув на Алісу, а потім махнув рукою.
— Не зважай. Це справи від директорки.
І він продовжив іти, прямуючи просто до лісу. Алісі враз стало цікаво, які це справи можуть вимагати використання лопати.
— Ну, добре, я побіжу вже, — сказав Нейт на прощання. — Зустрінемося на вечірці.
Аліса мовчки кивнула у відповідь, і парубок пішов.
— Молодець, — радісно прошепотіла Марія до неї.
Вона ж штурхнула її в плече, злегка всміхнувшись. Тоді Джейн запитально вирячилася на брата:
— У тебе ж було запрошення.
— А тепер два. — Він з утіхою показав листочки в руках.
— Хочеш когось запросити? — враз поцікавилася Марія.
Генрі заховав їх у кишеню.
— Ні, звісно. Продам.
— Пф, а я вже зраділа, що ти когось знайшов.
Він скривився та видав:
— У мене вже давно є кохання мого життя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.