Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

Епілог.

Люцифер задоволено потирав руки, дивлячись на картинку у своїй величезній перламутровій сфері. У ній миготіли різні картинки, але його цікавив французький канал із найзахопливішою для нього мелодрамою.

Ба, ця мелодрама була не просто відеорядом для ватажка пекельного світу. Він робив ставки. Справжнісінькі ставки, у яких ти ставиш щось на кін, а забираєш приз тільки в тому разі, якщо ризик виправдав себе.

Люцифер не був за натурою своєю дурнем. Зрештою, він же великий правитель чорноти світу цього, збирач гріхів і наслідків людської дурості й жадібності! Звісно, він міг бути тільки найрозумнішим, найхитрішим і найспритнішим, а тому виграти в цій суперечці для нього було нікчемною справою.

Єдине, чого не врахував великий правитель, сам ого-го лавових просторів, це стародавню любительку світу людей і технологій, а також юних чоловічих тіл, володарку чарівних рис обличчя і кількох зелених пелюсточок у волоссі.

— Люцифере! — прокричала на всю горлянку Ганні, хранителька духів і духовного світу.

— Уважно слухаю, — він навіть підскочив на місці, — чим можу допомогти?

— Ти що утнув, пес ти старий?!

— Ти кого псом назвала, карга неотесана!

У них були великі стосунки, про які знав увесь пекельний світ. Уся пекельна канцелярія здригалася щоразу, коли Ганні перетинала їхній поріг, щоби поговорити з великим ватажком грішників.

Ось тільки сама Ганні не здригалася, не викручувалася і не намагалася бути милашкою, як майже всі на пекельному рівні потойбічного світу. О ні, вона висловлювала Люциферу все, що думала про нього. Чим, імовірно, і чіпляла його.

— Це втручання в людські життя! — заволала Ганні так голосно, що пекельний ватажок зблід до кольору рожевого мухомора, підбіг до дверей і щільно зачинив їх.

Він постояв там із секунду, прислухався — чи проходив хтось — полегшено видихнув і повернувся до гості.

— А чи можна тихіше?! — агресивно зашепотів Люцифер.

Ганні мовчала, схрестивши руки на грудях і чекаючи пояснень висунутим звинуваченням. Люцифер для вигляду ще побудував ображену невинність, після чого вимушено видихнув і пройшов назад за свій робочий стіл. Він махнув рукою дівчині, щоби присіла навпроти.

— У мене не було вибору, — тихо промовив він.

— Це підсудна справа, Люцифере, тебе за це можуть зняти й засмажити разом з Аїдом в одному котлі.

О, це була окрема історія про те, як Люцифер зміг відвоювати собі місце під сонцем, люто відбиваючись від інших пекельних представників різних культур і вірувань.

— У світі зросла нестабільність, — Люцифер схрестив руки і притулив їх до губ, — глобальне потепління, корупція, одна тільки пандемія чого варта була.

— Відколи людські вади тебе напружують? — Ганні підняла брову.

— По-перше, це купа роботи, — відхрестився ватажок грішників, — звітність, рапорти, підвищення бюджетних ставок. По-друге, це було наслано не мною і не за погодженням зі мною. Хтось діяв нишком, та ще й так професійно… Коротше, є тільки одна істота в цьому світі, окрім Бога, звісно, — він, як заведено всім пекельні робітникам, чортихнувся і плюнув тричі через плече, — хто міг би мені так нашкодити.

Ганні виглядала вкрай скептично, щиро не вірячи жодному слову Люцифера. І нібито як… Не безпідставно.

— Це моя донька.

— Твоя хто?!

Ні, такої божевільної маячні Люцифер вигадати точно не міг, це занадто правдиво звучало. Ганні навіть подалася вперед, спонукаючи пекельного правителя продовжувати розповідь.

— Жизельдіна Ультіріч Кройпциг, чула про таку?

— Ну, — кивнула Ганні, — це кішка Асі.

Годинник десь обурено цокав, дратуючи всі органи чуття, як воно й годиться в пекельній конторі. До Ганні повільно доходило.

— Не може бути, — пролепетала вона, округливши очі до непристойних розмірів.

— Не вдаватимуся до подробиць, — зам’явся Люцифер, — але Жизельдіна на мене образилася і пішла у світ людей у вигляді… кішки. А кішки, як тобі добре відомо, ті ще пекельні створіння. То вночі скачуть по господарях, то двері деруть, то ригають у найневідповідніший час.

Ганні перебувала в такому шоку, що навіть не знайшлася, що йому на це сказати. Усі коментарі вмить покинули її розум.

— І навідріз відмовлялася повертатися до мене, — далі казав тим часом пекельний ватажок, — аргументуючи тим, що, мовляв, медіумку Асю нема на кого залишити. А вона — панянка закрита, живе у своєму світі, ще й ласа на духів. Від реальності майже відбилася, тільки сама Жизельдіна і тримає її у шорах.

Люцифер важко видихнув, потягнувся по сигару й на мить завмер. Ганні не зупиняла його проти звичаю, що чомусь украй зачепило пекельного володаря.

— Ми уклали парі, — сигару палити перехотілося, — якщо я знайду відповідну пару для Агнеси-Артеміди, тьху, там моторошне повне ім’я, якщо чесно. Так от, знайду їй пару й Жизельдина повернеться до мене під крило. Мені, розумієш, обов’язково потрібно було повернути недбайливу доньку, бо саме її присутність створювала такий дисбаланс у світі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍