Читати книгу - "В переговори не вступати, Очерет"

Троєпілля - нічим не примітне містечко в одній із віддалених імперських провінцій. Одне із безлічі звичайнісіньких містечок в одній із численних провінцій могутньої Імперії. Віддалене від торгових шляхів, абсолютно непривабливе стратегічно... Тихий куточок, де не відбувається нічого надприродного. Не відбувається до певного часу.

Тому що таке тихе містечко, осередок спокою - ідеальне укриття для будь-якої швалі. Не фронтир, де прикордонна варта і рейнджери миттю вийдуть на твій слід, не село, де всі знають одне одного в обличчя. І вже, звичайно, не центральні провінції, де все навколо кишить стражниками і де не плюнеш, не потрапивши при цьому в донощика Таємної Канцелярії. А саме ось таке містечко - пересічне, нікому не цікаве і водночас недостатньо маленьке, щоб у ньому не можна було загубитися.

П'ятеро вершників без проблем минули ворота. Вартовий, що не вгледів у прибульцях нічого підозрілого, привалився до стіни, поставивши біля себе алебарду, і повернувся до свого улюбленого заняття - себто продовжив спати на посту, насунувши шолом на обличчя.

 - Мишко, тудить твою ліворуч! - з кордегардії, гримаючи форменими чоботями, з'явився ще один воїн зі знаком десятника на плащі. - Годі спати! Дивись, пан капітан дізнається - ох і всипле тобі...

 - Добриня Петрович, та я ж того... Я ж зовсім трошки!

 - Ага, трошки... В заду окрошка. Через ворота проїжджав хто?

 - Та ось недавно п'ятеро верхи проїхали, мисливцями назвались. Я пропустив, на вигляд наче мисливці як мисливці.

 - А, ну гаразд... Стій, як ти сказав? П'ятеро? А в сірому плащі поміж них нікого не було?

 - Так, був. Найголовніший їхній якраз у плащі був.

 - А здоровила такий, з більмом на оці?

 - Ну... так, був. А що таке, Добриня Петрович?

 - Твою ж матір... - десятник метнувся в приміщення, зірвав зі стіни листок із п'ятьма портретами та написом “Розшукуються живими чи мертвими”, придивився, вилетів назад. - Мишко, ось ти мені скажи: тебе коли батька з мамкою клепали, ніхто в самий непідходящий момент скіпку не запалював?!

 - Е... Та що стряслося? - схвильований вартовий, уже розуміючи, що десь напортачив, підвівся на ноги.

 - Що стряслося... Міжзаддя зрослося! Бери коня і за мною, дурбецало!

 – А ворота?

 - Хлопців на стіні попрошу, початують. Все одно толку з тебе, як з гуски води...

***

 - Ну, що там? - Аркран трохи підняв капюшон із щільної сірої тканини, окидаючи площу чіпким поглядом.

 - Все чисто, володарю, - тихо відповів Бельмастий, не прибираючи, втім, пальця зі спускового гачка захованого під плащем арбалета.

 - Чудово, - його господар розслабився і відкинув каптур повністю. - Значить, сюди наказ про наше затримання ще не дістався.

 - Або тут прошто вартові такі тупі, - реготнув Беззубий. - Наш біля воріт навіть не перевірили як шлід.

П'ятеро супутників походжали головною площею Троєпілля, вздовж торгових рядів, вдаючи, що цікавляться розкладеними на прилавках товарами. На вигляд вони нічим не відрізнялися від інших людей, що затопили площу - городян та приїжджих. Але різниця була, і полягала вона в тому, що чарівник Аркран і четверо його підручних розшукувалися Королівською Вартою за незаконні заняття чорною магією. Власне темні мистецтва в Імперії хоч і не заохочувалися, але заборонені не були - люди, які тямлять у чаклунстві, чудово розуміли їхню користь. Але одна справа просто магія Темряви і зовсім інша - ритуали, що вимагають людської крові та людських жертв, особливо немовлят: подібне імперським правосуддям жорстоко каралось. Ще свіжі були в пам'яті людей часи Ярослава Мертвителя та Мар’яни Божевільної. А саме цими ритуалами і займався Аркран - слабкий чаклун-самоучка, що досяг своєї стелі у звичайному чаклунстві і усвідомив, що даними від народження силами бажаної могутності йому не досягти. А досягти могутності він дуже хотів, і, крім того, мізками, на відміну від сили, боги його не обділили. Тому зумів налагодити контакти з потрібними людьми і розжитися з їх допомогою гримуарами, що містять заборонені знання. І помічників собі підібрав таких, як треба: чи вбити когось, чи пограбувати крамницю алхіміка чи бібліотеку чи викрасти невинну діву чи дитину (треба ж десь брати людський матеріал для експериментів) – їм було все одно, аби платили. Спочатку все йшло як по маслу, але, вирушивши в черговий раз "на діло", підручні чаклуна потрапили в засідку, і один з них, Косоокий, попав у лапи до вартових. Імперські дізнавачі, яких давно вже турбували все більш часті випадки зникнення людей по всій столиці, швидко розв'язали розбійникові язика (благо в засобах і способах вони не були обмежені), і на Аркрана та його зграю відкрили полювання. Вони встигли втекти з стольного граду, втративши в сутичці ще двох людей, але королівські слідопити йшли за ними по п'ятах. Донедавна.

 - Гаразд, Беззубий, не каркай, - тихо промовив чаклун. - Не помітили - і добре. Трипалий, ми поки що тут пошвендяємо, а ти піди дізнайся, де тут можна зупинитися. Перечекаємо тиждень у цій дірі - і рвонемо через кордон. Через місяць будемо в Заозер'ї... І тоді хай імперські шпигуни смокчуть лапу.

 - Дивіться, володарю! - Трипалий, що зібрався було йти і виконувати наказ господаря, раптом зупинився. Чотири пари очей разом втупилися в напрямку, вказаному його покаліченою рукою.

Головною вулицею, залишаючи за собою курний шлейф, наближався загін кінних вартових - не менше дюжини чоловік. Їхні мечі та алебарди були готові до бою, а приторочені до сідла арбалети - зведені та готові до стрільби.

 - Прірва і хвости Ашгана... Це по наші душі, - Бельмастий відкинув підлозі плаща і взяв арбалет наперевіс.

 - Вишлідили все-таки, гади, - Беззубий стиснув кулаки. - Шо робитимемо? Битимемош?

 – Ні. Поляжемо всі, - Аркран не мав ілюзій щодо своїх чаклунських умінь. Впоратися на відкритому просторі з загоном воїнів у повній бойовій викладці йому було не під силу.