Читати книгу - "Пенсійний фонд та Метавсесвіт, Міло Севіч"

- Жанр: Антиутопія 🏭☠️🌐
- Автор: Міло Севіч
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
“Похорони за державний кошт — це вклад у ваше світле майбутнє,” — стрекотав голографічний банер на автобусній зупинці.
“Закопаємо за ваші кошти”, — неоном світився ще один напис трошки нижче.
Під прозорим зображенням виднілися приклеєні жувальні гумки та шмарклі. Поряд на автономному сміттєспалювальному відрі валявся набухлий дитячий памперс.
Дзвінка Нептунівна довго вдивлялася в мерехтливі букви та сьорбала повітрям крізь прогнилий зуб. Шмаркала носом і ще більше супилася від вселенської несправедливості. Памперс смердів, а букви на голограмі були не чіткими. Зрештою стара витягла мобілку та сфоткала рекламу. Потім дістала маркер та про всяк випадок дописала між жуйок:
“Дзвонила, там тільки квадробери та наркомани. Копають погано, пісяють і не заривають.“
Ще нижче дописала: “Дзвінка-проджект@kiber.ua - тру простір”.
Дбайливо загорнувши маркер в носову хустинку, бабуся поклала його до чохла від маковського стилуса та випрямилася. Кібернога жалібно скрипнула, давно засумувавши за машинним маслом, а державні очі норовили вкотре повилітати з орбіт. Розмір в них був трішки маленький, виключно в межах державної одноразової допомоги на поліпшення житлових умов.
“Життя бентежне,” — зітхнула Дзвінка, розглядаючи сфотографовану рекламу та маючи намір шкандибати додому. Поки розверталась — думу гадала. На гулянках і святах стара давно не гуляла. Може б поминки зіграти? Весело, шумно, ще й безкоштовно. Залишилося лише знайти покійника. Прискіпливий погляд Дзвінки шурнув по вулиці в пошуках кого б поховати. Надибався лише п’яний дід Опанас. Останній брів по вулиці зигзагами, хоча по його версії: вдало між рядами бруківки маневрував, поки не гепнувся на п'яту точку.
Потягнувшись, дід добрів до зупинки, поклав голову біля сміттєспалювального відра та вирішив що сон ще нікому не заважав.
— Гей, Опанасе, стара скотино, вмерти хоч, зараз волосся підпалить, станеш лисий, а не тільки окаянний, — нависла вона над дідуганом.
— Згинь смерті сестра, — гикнув він, намагаючись здійнятись на ноги, — ще не прийшла пора моя! Я тут, живий, як і душа моя!
— Та йой, бзунь ти п’яний. Будеш ти не відспіваний. Отець отим грозивсь не раз. Давай додому проведу, заодно на чай зайду.
Дід Опанас покосивсь на бабку п’яним оком, оцінив рівень добросердності власної душі і вирішив що йому Дзвінка Нептунівна ні під чай, ні під келишок горілки не згодиться.
— Зажди но, стара. Я ще вмію стояти.
— Стояти й не треба, покійники не стоять, — загадково відповіла Дзвінка Нептунівна, підхоплюючи Опанаса під ліктик і складаючи в голові довершений план.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пенсійний фонд та Метавсесвіт, Міло Севіч», після закриття браузера.