Читати книгу - "Пенсійний фонд та Метавсесвіт, Міло Севіч"

Глава 1. Звичка бути першим

Об’єднане пенсійне страхове відділення Психівського району, як про себе любила називати його Дзвінка, зайняло вигідне положення між продуктовим магазином і поліклінікою. Хочеш — йдеш із пенсією по макарони, а хочеш без пенсії — до кардіолога. Правда, з кардіологом трішки важче. Спочатку треба дочекатися прийому у сімейного лікаря, потім довести необхідність запису до кардіолога, тим часом кілька разів надіслати гнівні звернення на гарячу лінію міста, а ще краще — на урядову гарячу лінію МОЗ. Але це все до того моменту, поки кардіолог перестане грати роль особистого психолога і перетвориться на банківського працівника. Тобто сам перерахує пенсію тій пані чи тому панові, кому в цю мить робить кардіограму.
Далі, під стогони розумного, не дарма обраного пенсіонером лікаря, ошуканий старий піде штурмувати найближче відділення у пошуках правди. А там язик і до Києва доведе — у спробах віднайти справедливість там, де відносини громадянина і держави звелися до кіберпростору «Держава та ти».
Дзвінка знала, що без доброї палки-клюки в той простір навіть нема чого йти. Тому, квадратною огрузлою постаттю, вона зупинилася перед входом до районного відділення Об'єднаного пенсійного страхового фонду.
Було тихо та зачинено. На дверях висвічувався напис з інформацією про температуру, результат футбольного матчу між районними екскурсоводами та час доби. Пізніше важлива інформація змінилася на менш потрібну: оголошення про те, що для дітей віком від трьох років, народжених у період віртуального шлюбу та повного проживання в кіберпросторі, створені комфортні умови існування в державному метавсесвіті “Ясла 3.2”. Це означало: приводь власноруч створеного розумного тамагочі сюди. А не хочеш — увімкни доповнену реальність і зникни ще на рік у ній.
Гірше за віртуальний садок для віртуальної дитини Дзвінка Нептунівна вважала лише простір для очікування в черзі, орієнтований спеціально для пенсіонерів. Бо зайти туди означало не лише чекати виконання своєї заявки, а й стояти в черзі до консультанта з користування кіберреальністю, спеца з пошуку виходів із кіберпростору та спеціаліста гарячої лінії швидкої допомоги щодо випадків важкої просторової дезорієнтації. Останнє Дзвінка пояснювала собі просто: коли дивишся на реальне гівно й думаєш, що воно оцифроване — пора до психіатра.
Звичайно, Дзвінка Нептунівна знала це не з форумів. Вона була бабкою прокачаною та обережною. Максимально незручною для Об'єднаного  пенсійного страхового фонду. Особливо негнучкою, коли їй потрібен був не просто санаторний відпочинок у кіберпросторі, а безплатний державний похорон.
Годинник показував п’яту ранку.
Дзвінка все ще була першою та єдиною у черзі. За її розрахунками, поспішати було ще нікуди. Тож стара сперлася дебелими зморшкуватими долонями на принесений із собою метровий дерев'яний патик і професійно задрімала. Стоячи.
У її розумінні, щоб отримати щось безплатно від держави, потрібно тримати оборону. А це означає, що якщо першим жорстоким завданням є подолання такої лінії перешкод, як черга пенсіонерів, то треба її обов'язково подолати. А саме: бути завжди на крок раніше, на грам хитріше та на добрий метр далекоглядніше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍