Читати книгу - "Пенсійний фонд та Метавсесвіт, Міло Севіч"

Глава 2. Простір, де краще не бути наївним

До тієї миті, як двері державної установи відчинилися, Дзвінку кілька разів намагалися притиснути та посунути місцеві перестарілі галицькі мафіозі.
Один раз у нерівній сутичці вони навіть майже поцупили в бабки державне око. Дзвінка не розгубилася, вправно приклалася патиком по чужій гордині, зловила високотехнологічний протез над роззявленою від здивування пащекою та добряче помстилася. Як саме — історія замовчує, але після того нахабників більше не бачили. Спроби пройти поза чергою більше не повторювалися.
Дзвінка теж не говорила двічі: спочатку сьорбала повітря через прогнилий зуб, а потім давала з ліктя.
Баба в гніві була страшна.
На той момент, коли міцні двері Об’єднаного пенсійного страхового відділення Психівського району нарешті відчинилися навстіж, Дзвінигора Нептунівна Непришийхвіст утвердилася як беззаперечний лідер, володілець сталевих п’ят і ока. У її гачкуватих пальцях, як справжній скарб, утримувався аркуш паперу із зафіксованими на ньому учасниками черги. І тільки згідно з ним цілеспрямована стара контролювала, щоб кожен отримав свій талон на аудієнцію в порядку педантично зафіксованого переліку.
Представники держави в самоорганізацію пенсіонерів не пхалися, але без талончиків теж не приймали. Тож черга з обраних стражденних продовжувала існувати, локаційно перемістившись від вхідних дверей до терміналів.
Віддавши вже непотрібний список своїм заступникам, Дзвінка Нептунівна вдоволено розглядала електронний талончик із номером “1” і зі спокійною душею набрала по мобільному діда Опанаса:
— Ну все, старий, ти вже майже зіграв поминки, — гордо почала вона в гучномовець і втішила. — Буде тобі кумедна забава: салют, тамада і чорний ящик…
На квиточок у її руках потрапив промінь штучного світла, і перед очима, тобто перед очними протезами старої, раптом з’явилися нулі. Дзвінка насупилася, потерла на вигляд звичайний папірець, підійшла ближче до вікна і нарешті побачила насмішку імені "Держава та ти". Номер був зафіксований як “1001”.
Старечі руки від несподіванки затряслися.
“Пройди всі інстанції у кіберкімнаті Єдине вікно і ти”, — винирнув голографічний банер з-під землі.
Ідея з’явилася раптово.
— Опанасе, тусуй сюди, — непохитно веліла Дзвінка, знову зв’язавшись зі старим. — Підем завойовувати кіберсвіти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍