Читати книгу - "Я обираю...Тебе, Анжеліка Горан"

- Жанр: Сучасний любовний роман 💑💕📚
- Автор: Анжеліка Горан
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Життя змінилося того дня, коли моя подруга Олена з'явилася на порозі з одним вродливим чоловіком. Високий, широкоплечий, міцний, мов витриманий коньяк... А його блакитні очі... О, ці очі — яскравий спалах небес літньої ночі.
А як він на мене дивився... Здавалося, іще мить і він впаде переді мною навколішки й благатиме стати його милостивою Богинею.
Однак не сталося, як гадалося. Час ішов, а чоловік все мовчав і мовчав. Добре, що Оленка пояснила що й до чого.
Тепер вже я застигла з відкритим ротом, не в змозі видушити із себе ані слова, ані звуку. Наче хтось раптово витягнув вилку з розетки. Ось тільки картинка, тобто я, була, а все інше зависло у просторі.
— Ем... Це... — я вказала пальцем на чоловіка зі світлим, немов колоски пшениці, волоссям, — твій охоронець і він оберігатиме тебе від бандитів?... Тобто ти не була в Дніпрі? — брови здивовано підскочили вгору.
— Так, — подруга ствердно кивнула.
Далі вона розповіла про Сталкера чи пак Антона (хрін розбереш хто він такий), бандитські війни та своє поранення, через яке й залишилася на гостині в боса Фантомів. Від великої кількості інформації, що вилили на мене, мов відро з холодною водою, я не втрималася на ногах. Добре, що охоронець Оленки стояв поруч. Підхопив мене за білі рученьки й посадив на стілець.
— Ви як собі знаєте, а мені потрібно випити. До того ж терміново, — я підхопилася з місця та рушила до холодильника, де вже на мене зачекалася пляшка білого напівсухого. — Складете компанію? — поглянула спершу на подругу, а потім зиркнула на блондинчика.
— А немає чогось смачненького? — діловито запитав чоловік, сідаючи за стіл.
— Є пиріжки з вишнею, будеш? — ввічливо уточнила, дістаючи з верхньої полиці келихи: для себе й Олени.
— Ні, — захитав головою. — Не люблю купованих, я за домашнє, — на останньому слові його очі засяяли, як зірки в нічному небі.
— Оце ти вередливий, — кинула Олена, що відкривала пляшку вина. — Але ось що я тобі скажу, — вона стишила голос, наче ось-ось розповість щось сенсаційне. — Юльчик обожнює пекти солодощі: тортики, пиріжки, булочки, печиво... Тож ти, Лют, даремно відмовився.
— Е, так не піде... Я ж не знав.
Чоловік дивився в мої очі так, як цуценята дивляться на своїх господарів — з надією. Мені навіть здалося, що якщо він не отримає свого пиріжка, то дуже засмутиться. Всередині все стислося і я протягнула йому смаколик.
— Ти такий милий, — не втримавшись, зауважила я.
— Дякую, ти теж...хм...нічого.
Як же він почервонів. Це потрібно бачити, бо словами аж ніяк не описати той особливий відтінок червоного, що з'явився на його щоках.
***
Минув тиждень. Я дізналася багато цікавого про перебування Олени в маєтку таємничого Сталкера. І зрозуміла одну просту істину — дівчина не на жарт зацікавилася небезпечним мафіозі.
Зі слів Лютого, це взаємно, а його бос страждає через те, що відпустив мою подругу. Втім, він не може інакше, адже їх світ занадто небезпечний для почуттів. А додати сюди ворожнечу з Кодексом (ще одним бандитським угрупуванням), то взагалі смертельний.
Які ж складні істоти ці чоловіки... Подобається жінка? Завоюй її симпатію, доведи, що вартий уваги, захисти від небезпеки, стань для неї надійною фортецею. А вони? Все складно і бла-бла-бла.
Саме цю думку я й намагалася донести Лютому того ранку, коли на кухні з'явилася Оленка й повідомила нам про піжамну вечірку Лілі, її нової знайомої. Чоловік, до речі, геть не зрадів. Увімкнув незрозуміле хвилювання і намагався відмовити нас від цієї затії.
Проте мені вдалося заспокоїти його.
— Піжамна вечірка, наскільки мені відомо, відбувається вдома. Отже, ми будемо у будинку Лілі, тому навіть при великому бажанні не втрапимо у неприємності. Та й охорона там точно буде. Кіт же, наче права рука Антона, — вголос розмірковувала я, дивлячись на Лютого з-під опущених вій. Справжнісінька кокетка, нічого не скажеш.
Чоловік замислено почухав потилицю. Відповідати не поспішав. Напевно розмірковував.
— Добре, поїдете на вечірку. Але... — повчально підняв вказівного пальця. — Я не залишу вас на тих халамидників. Придивлюся за будинком. У Кота, пацани з вітром в голові.
На такій теплій ноті ми й завершили суперечку.
На знак подяки я обійняла чоловіка за плечі та лагідно посміхнулася.
— Дякую, — ласкаво відказала, поцілувавши його в щічку.
Він напружився і зашарівся, але очі... Його очі блищали небесним сяйвом. У них можна запросто потонути, як у глибокій річці.
***
Піжамна вечірка... Скільки всього приховано у цих двох словах.
Здавалося б, ну що може трапитися? Але ж ні... Сталося те, чого я аж ніяк не очікувала. Однак про все по черзі.
О восьмій годині вечора ми з Оленою прибули до будинку Лілі.
Скажу відразу, то не звичайне помешкання, а ціли хороми в стилі "темна розкіш". На їх сторожі стоять чоловіки спортивної статури під два метри зросту кожен. Сюди не так легко потрапити. А якщо вже хтось виявиться таким дурним і "смертельно" везучим, щоб проникнути на територію, то це, без сумніву, стане останнім, що зробить у житті "щасливчик". Хоча, навряд чи знайдуться такі сміливці. Бо лише неадекват полізе у будинок бандита. Ох, і куди ж це нас з Оленкою занесло?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю...Тебе, Анжеліка Горан», після закриття браузера.