Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Розділ 4

Аврора сиділа в темряві своєї маленької камери, важкі кайдани дзенькали при кожному її русі. У її душі було багато болю, але цей біль був не лише від мук, які вона переживала, а й від спогадів про те, що сталося багато років тому.

Вона заплющила очі й повернулася в той страшний день, коли все змінилося. Їй було всього шість років, коли її батько, король, одружився з жінкою, яку вона називала мачухою — Сестрою Злом. Маленька Аврора тоді не розуміла, що її життя зміниться назавжди.

Спочатку все здавалося хорошим. Її батько був таким щасливим із новою дружиною, а Аврора намагалася знайти в ній матір, когось, хто б дбав про неї. Але з кожним днем Аврора все більше відчувала, що щось не так. Вона помічала, як Сестра Зло дедалі сильніше жадала влади, а її погляд ставав усе холоднішим і безжальним.

Той день, коли все зруйнувалося, назавжди залишився в її пам’яті. Вона ховалася в коридорі й побачила, як Сестра Зло з лютим поглядом підійшла до її батька. В його очах було здивування, він не міг зрозуміти, що відбувається, не знав, що вона збирається зробити. І в ту мить, коли Аврора була готова закричати, все сталося.

Сестра Зло вихопила ніж і одним різким рухом встромила його в груди її батька. Він упав, і кров, що потекла з рани, здалася темною рікою, яка поглинала його тіло. Аврора, стоячи в жаху, не могла стримати сліз. Вона не вірила своїм очам. Сестра Зло, її мачуха, вбила її батька.

У серці Аврори зародилася лють, сильніша за будь-який страх. Вона схопила ножиці з камінного столу й, не думаючи, кинулася до Сестри Зла. Вона не знала, що робити, але все в ній кричало про помсту. Вона порізала її руку, і в той момент, коли ножиці торкнулися її шкіри, темне перстень, яке Сестра Зло носила на пальці, випало з її руки й упало на підлогу.

Аврора у темниці

Сестра Зло подивилася на неї з люттю, і Аврора відчула, як її серце стиснулося від страху. Вона знала, що тепер для неї не буде пощади. Вона намагалася кричати, але її голос залишився нечутним. Сестра Зло наказала оркам негайно ув’язнити її в темниці, і, незважаючи на опір, її відтягли в темні підземелля замку.

— Ти будеш сидіти в цій темниці вічно, — промовила Сестра Зло з холодною усмішкою. — Ти — ніщо. Ти не принцеса. Ти просто нікчемна дівчина, яка не розуміє своєї долі.

З того часу Аврора не бачила світла. Вона була ув’язнена в цьому холодному, темному світі, де не було ні сонця, ні надії. Але навіть у цій темряві вона пам’ятала про свого батька і про цю страшну жінку, яка забрала в неї все.

З кожним днем Аврора все більше усвідомлювала, що її доля була пов’язана з чимось набагато більшим, ніж її особисті страждання. Вона була принцесою, донькою короля, і її життя не може закінчитися так — у цих похмурих підземеллях. Вона вірила, що колись хтось прийде її врятувати, хтось, хто переможе Сестру Зло, хтось, хто знищить темне кільце.

Але зараз, сидячи у своїй камері, Аврора не могла стримати сліз. Скільки ще часу мине, перш ніж вона знову побачить світло? Скільки ще вона буде чекати, щоб нарешті здобути свободу?

У похмурій темниці, огорнутій вічною темрявою, сиділа принцеса Аврора. Її обличчя було блідим, очі – затуманеними, як у тих, хто ніколи не бачив світла. Вона була наче дикунка, дика, але в її погляді все ще жевріла та сама сила, що вирізняла королівську кров.

Її життя було сповнене болю та самотності. Вона ніколи не бачила світу за межами своєї кам'яної темниці, яку їй надала як «дім» її мачуха, Сестра Зло. Але з кожним роком Аврора ставала сильнішою, незважаючи на все, що її оточувало. Її очі палали яскравим світлом, її дух неможливо було зламати, хоча вона залишалася ув’язненою в клітці темряви.

Одного разу, сидячи на холодній кам'яній підлозі, Аврора взяла ножиці, які їй колись дали для рукоділля. У її руках вони здавалися маленьким інструментом, але в цю мить стали символом її люті та свободи. З болем і відчаєм вона почала різати. Різала по своєму обличчю, а потім по одязі, розкидаючи клапті тканини на кам'янисту підлогу.

І раптом, немов за велінням магії, ножиці вирвалися з її рук, і Сестра Зло, що стояла біля дверей темниці, відступила від шоку.

— Що ти зробила?! — пронзливо закричала Сестра Зло, дивлячись на Аврору з ненавистю.

Погляд Аврори був холодним і твердим, її очі сяяли яскравим, палючим світлом.

— Я зроблю все, щоб ти заплатила за смерть мого батька, за те, що ти зруйнувала моє життя, — прошипіла вона. — Ти і твій брат… ви не уникнете покарання.

Сестра Зло замахнулася і вдарила Аврору по обличчю, але її погляд не здригнувся.

— Ти нічого не зможеш із цим вдіяти, — сказала вона з похмурою посмішкою. — Ти залишишся тут, у тіні, назавжди.

З цими словами вона повела принцесу до найглибших шахт, де темрява поглине її навіки. Орки, з лютими криками, потягли Аврору в підземелля, і вона знепритомніла від болю та страху.

Тим часом, у далекому куточку Королівства, серед лісів і туманного світла, Лоліта, її друзі та чарівник Астреніус продовжували свій шлях. Вони знали, що принцеса Аврора чекає на свою свободу, але не знали, як швидко Зло зможе відреагувати.

Проте в темницю до принцеси прилетів маленький птах. Легко ковзаючи у повітрі, він приземлився на кам'яну плиту поряд з Авророю, яка ледве могла дихати від болю. Птах приніс послання. Аврора, попри слабкість, відчула в собі сили підняти руку й ніжно торкнутися його.

— Передай Лоліті, що я вірю в неї, — прошепотіла вона. — Нехай вона врятує мене. Нехай вона звільнить усе Королівство…

Птах злетів, несучи із собою її надію. Аврора вірила, що Лоліта та її друзі досягнуть успіху. Але тим часом у тіні, де плелися нові жахіття, Сестра Зло продовжувала коварно будувати свої плани.

Брат Зла готується до війни

Тим часом Морґхар, брат Сестри Зло, збирав армію. Орки, вовки, тіні та всі створіння, що могли служити темряві, ставали під його знамена. Він піднімав сили для великої битви, яка мала вирішити долю світу. Він знав, що з темним перснем його влада буде безмежною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍