Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поспавши пару годин, я прокинулася на ранкове годування донечки. Вона вже просила свого сніданку.Ледве відкривши сонні і запухші від сліз очі, я потягнулася до телефону, там було повідомлення від Дмитрика. Посміхнувшись, відкрила.
«А я з кумом))» - було надіслано опів на четверту ночі.
«0, круто», - відповіла.
Прочитавши повідомлення від нього, я трохи набралась енергії і почала годувати доньку. Температури вже не було, настрій піднявся, я вірила, що все буде добре і щохвилини кидала оком на телефон в надії побачити повідомлення від коханого чоловіка..
Настав знову чорний вечір, було важко на серці,я місця собі не знаходила, цілий день намагалася відволікатися, щоб менше думати про негативне, але тривога зростала і зїдала серце зсередини. Вклавши доньку спати, я занурилася в думки.. Тьмяне світло у кімнаті додавало смутку в душу. Цілий день я чекала повідомлення чи дзвінка,
його не було. Я взяла телефон і з тремтінням всередині все-таки набрала рідний і такий знайомий номер.
Пішли гудки, моє серце закалатало швидко в надії
почути його щасливе «Алло». Але дзвінок перервався. Я написала повідомлення: «Я переживаю, як ти? Діма, скажи щось». У відповідь була знову тиша. «Можливо, втомлений повернувся та заснув, — втішала себе я, — або не-
має зв'язку. Але з ним все добре, я знаю!»
Набравши знову, гудків вже не було, телефон був
вимкнений.. Із важкістю в серці я лягла в ліжко поруч з донькою, обіймаючи її, я заснула знову з тихою молитвою на вустах. Я вірила, що Бог нам допоможе, Він не залишить нас з донечкою самих, Він все бачить і знає, звісно, більше, ніж ми, ми знаходилися в Його надійних руках. Із молитвою я заспокоївшись заснула знову опівночі.
Наступний день. Полудень.
- Привіт, як Діма?
Я хвилину дивилася на повідомлення від незнайомої мені людини. «Можливо, друг..», — промайнуло в голові.
— Не знаю, сама чекаю від нього відповіді, - відписала.
— Надійшла інформація, що він триста.
Мої руки вмить похололи, в серці кольнуло, наче
струмом хтось вдарив. Тремтячими від тривоги й страху руками, я поспіхом набрала повідомлення у відповідь:
— В якому сенсі? Як? Сильно ранений?
- Він вас з доцею дуже любив, він Герой, - написав він.
- І ми його любимо! Скажи мені, що з ним?!!!-кричала у повідомленні я.
Сльози котилися по обличчю, у серці знову відчай,
страх, біль. Все перемішалося докупи. Хотілося кричати, плакати, бігти в невідомість одночасно..
- Ви назавжди залишитесь у його серці, — відповів
незнайомець.
- Ти про що?!!
- Діма загинув.
— Ні! Такого не може бути. Він не міг нас залишити!!
Я відчайдушно плакала, як маленька дитина, але безшумно, щоб не розбудити маленьку донечку яка мирно сопіла в ліжечку.. Несамовитий біль стиснув серце..
Ніч..
«Нічого не відомо, є ще надія що він живий, можливо, в полоні, а можливо, втік, і як знайде зв’язок, він обов'язково з'явиться», — втішала я себе. Обличчя запухле від сліз, голос почав пропадати від великого стресу, голова боліла, а душа в сто разів більше. Я трималась як могла, бо розуміла, що повинна, у мене маленька донечка, якій потрібна я і моя енергія з молоком. Я просто
тихо плакала в подушку, виливаючи всю свою біль і тривогу...
Прокинувшись зранку, я декілька хвилин думала, всі події прогортала в себе в голові, і мені здавалося, що це просто страшний сон. Такого не може бути в реальності. Я перепровірила телефон, в надії побачити повідомлення від свого коханого чоловіка. Було пусто..
«Не злись на мене, але я залишусь тут»..
Це було коротке повідомлення від Дмитрика зі сну, який побачила цієї ночі.. «Чому я повинна злитись?» - подумала я. «Невже це все-таки правда? І цей сон був знаком?», «Невже він дійсно загинув, і ми більше ніколи не обіймемо одне одного?», «Невже так може бути?», «Невже.. невже... невже..», — тисячі думок і запитань рвали серце на дрібні шматочки, і з кожним «невже» відкривалася свідомість і ставало все важче та важче..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук», після закриття браузера.