Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

Гаряче літо

Я знав. Говорив їй тоді, ще по телефону: "Однієї зустрічі мені вистачить, щоб розібратися у своїх емоціях." Я розібрався. Мене притягував її погляд, манив голос. Я жадав нової зустрічі. Хотів, щоб наші розмови ночами більше не були через телефон. Хотів бачити, як вона посміхається, відчувати її теплу долонь у своїй, хотів провести пальцями по її волоссю. Хотів, але тепер я знову тут.
Справи в підрозділі почали налагоджуватися. Командир після поранення був у шпиталі, його обов'язки виконував Ред. Ми організували ротацію, налагодили логістику, і впорядкували все, що не працювало раніше. Все було по місцях. Завдання залишалося тим же. Ми рутинно воювали. Хоч і мало хто у це повірить, але війна теж стає рутиною.
Коли найгірші завдання були виконані, коли найгостріші проблеми вгомонилися, я почав думати про відпустку.
-Ти - і у відпустку?! - здивувався Ред. - Це щось новеньке!
Я лише посміхнувся.
- Думаю, мені треба трохи відволіктися від цих посадок і ґрунтових доріг.
Ред пильно на мене подивився, прищулив очі. Щось він надто швидко все зрозумів.
- Не лукав. Я ж бачу, що у тебе з'явилася причина, щоб відволікатися.
Я хмикнув. Він не бачив, як я засиджуюся в телефоні до ночі, не знав, як мені стало важко прощатися з екраном перед сном. Але від нього не сховаєш. Він бачив, як я частіше заглядаю в телефон, як посміхаюся екрану. Ред хитро хмикнув:
- От і приборкала вона тебе, волелюбний звір.
Я лише кивнув. І ця думка - що вона справді це зробила - змушувала мене танути зсередини.
Я так і не вибачився. Ми так і не обговорили ту образу, що розлучила нас тоді. Але цього разу нам не потрібні були слова. Все і так було вирішено. Якщо ви думаєте, що після зустрічі наше спілкування стало більш ванільним... То ви погано нас знаєте.
Ми повернулися до нічних розмов, до взаємних жартів і підколів, до серйозних тем, які ми піднімали, до флірту і гарячої відвертості. Змінилося лише одне. Мрії про нову зустріч більше не були просто мріями. Це стало чітким планом. Моєю метою. Її ціллю.
- Я скучила. Занадто багато думаю про нову зустріч.
- Розумію... Сам такий же.
- А ще... Я хвилююся. Переживаю, що це лише сон. Що всього цього не було. А всі плани на майбутнє - лише мої мрії.
Я посміхнувся. Її милі переживання розтоплювали мене зсередини.
- Не думай про таке. Всі, хто чекають, - всі дочекаються. При будь-якому розкладі привезуть додому... Якщо знайдуть. (с) Vnuk
- Дурник! Не говори мені такого!
- Вибач. У військового гумору є лише два гендери - чорний і гейський.
- Жах... Я до цього ніколи не звикну.
- Хотів трішки перемкнути тебе від серйозних думок.
- Вийшло. Але зовсім у іншу сторону.
- Хмм... Можу тебе перемкнути на більш теплі думки? Я б сказав, навіть гарячі.
- Інтригуєш. Це ж які?
- Ти тільки уяви. Нашу зустріч, перший вечір разом. Наодинці. Як моя рука ніжно гладить тебе. Лагідно досліджує кожну панівну висоту на твоєму тілі. З яким завзяттям я штурмую твої укріп-райони. Можливо, зайду з тилу, щоб оволодіти цією вогневою раз і назавжди.
- Хех! Твої військові підкати - це просто щось! Хоч я і не зовсім розумію їх значення.
- Я розумію. Кожна думка про це змушує мене бути у бойовій готовності.
- Можу підняти тобі настрій... І не тільки настрій гарним фото.
- Залюбки піддамся на твої провокації.
Наші розмови давно стали схожі на довгі, затишні вечори, коли можна говорити про все і ні про що одночасно. Але серед жартів і флірту одна тема підіймалася найчастіше. Відпустка. Ми мріяли, обговорювали, планували. І зійшлися на тому, що хочемо провести її на нейтральній території. У новому для нас місті. Затишному, з чудовою старовинною архітектурою і мальовничими вуличками.
- Але це ще не все, - посміхався я, натякаючи на нову ідею.
- Ти от в прямому і переносному сенсі хочеш мене тягати, де забажаєш, - хитро відповіла вона.
- Хочу тебе вразити. Тож не буду ризикувати лише одним місцем. А раптом не сподобається?
- Ну окай! Що ще надумав? Інтригуєш.
- Наступна локація - гори! Свіже, чисте повітря. Мальовнича природа за вікном орендованого будиночка. Хочу, щоб ми забули про весь світ навколо і просто насолоджувалися цим.
- Я впевнена, що ти і так забуваєш про все на світі, коли поруч зі мною.
- Бо ти і є мій світ.
- Ох, гарно! Я казала, що не вестимуся на твої солодкі слова... Але, чорт забирай, це так гарно.
- Вмію я знайти підхід до тебе.
- Так. Твої слова завжди теплі, а ідеї влучні. Мені подобається думка про будиночок у горах. Але, я так розумію, це ще не все?
- Не забудь взяти з собою купальник!
- Навіщо він мені в горах?
- Там є чудове озеро. Хочу провести вечір на його пляжі.
- Я не вмію плавати.
- Ох, це не проблема. Я буду піклуватися про тебе.
- Щось мені підказує, що вся ідея з озером тільки заради того, щоб побачити мене у купальнику.
- Обожнюю твою кмітливість, - відповів я, посміхаючись.

Час, що ще кілька місяців тому пролітав невпинно, тепер тягнувся, ніби хтось уповільнював його. Кожен день здавався надто довгим, а кожна ніч - ще довшою. Я не міг дочекатися, коли нарешті настане той день, коли я буду збирати речі в рюкзак. Лише приємний голос милої дівчини через слухавку телефону не давав мені згоріти у муках очікування. Довгоочікуваний день. Я залишив свою запилюжену форму. Переодягнувся у звичний для мирних міст одяг. Хлопці відвезли мене на вокзал. Перед від'їздом ми ще перекурили, перекинулися парою жартів. І, як це часто буває, прощання було коротким. Просто міцні потиски рук та кілька слів без зайвої сентиментальності.
«Бережи себе.»
«І ти там не розслабляйся.»
Ще кілька годин, і я знову зустріну її.
Я використав час у дорозі, щоб закінчити всі приготування. Забронював затишну квартиру в п'яти хвилинах ходьби від центру. Будиночок у горах уже чекав на нас. Знайшов барбершоп - пора привести зачіску до ладу. Поїзд м'яко зупинився на платформі. Місто зустріло мене юрбою заклопотаних пасажирів, які метушливо поспішали кожен по своїх справах. Я зрозумів, що відвик від гамірного потоку людей і трохи випадав із ритму мирного життя. Погода була чудова. Я швидко викликав таксі і рушив заселятися у чергове тимчасове житло. Квартира. Обирав її за одним важливим критерієм. Шикарна ванна кімната. Звичне благо цивілізації, про яке мріє кожен військовий. Квартира виявилася просторою. Дві спальні кімнати, світлий інтер'єр. Зручний балкон із видом на місто. Мені навіть промайнула думка... Можливо, вона не готова ось так одразу засинати в моїх обіймах в одному ліжку. Але це була лише думка. Насправді, обирав я її лише через гарну ванну. До моменту, коли Софа мала прибути у місто, я встиг усе: забрав деякі речі з пошти, які не мав бажання тягти у потязі. Оновив зачіску, поголився. Надушився улюбленим парфумом. Перевірив, чи все готово для її приїзду. Я глянув у дзеркало. На мене дивилася зовсім інша людина. Цікаво, вона впізнає мене в цьому новому образі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍