Читати книгу - "Космос, Танічка няв"

Тепер у будиночку кипіло життя як ніколи. Квіти цвіли, люди постійно то входили, то виходили, розпивався алкоголь, диміли сигарети, постійні застілля і створювалося нове життя по декілька разів на день. 

Усі навколо знали, чим любила займатися Зірка - то ж очевидно. Водила до себе хлопців і крутила ними, аж гай шумить, а як кохання знайшлося, як обручка опинилася на пальці - неслася дівчина по всьому місту із маминою фатою у руках. Знали тепер всі, що знайшла та свою долю.

Ходила наречена і про коханого тільки й говорила. Був то молодий хлопець - вогняний, палкий серцем та ніжний очима. Мав руде волосся, немов вогник, і ясні зелені очі, був високий, змужнілий, а навіть не скажеш, що в ліжку - сором'язливий. Ім'я його було - Комета.

Він був одним із коханців Зірки, але не такий, як усі. Ніхто так щиро не любив її, як цей хлопчина. Так палко й ніжно він покохав свою Афродіту, що кожне побачення для нього було страшнішим за судний день. Той завжди старанно збирав для неї букети із польових квітів, малював листівки і підписував листи, сісти-встати допомагав, водив лише за руку і сам одягав на неї пальто, а якщо треба було - без вагань давав своє. Найкращу ніч для обраниці подарував їй саме він, як і найчарівніші поцілунки та найтепліші обійми.

Ті тендітні моменти, коли молодята зізнавалися одне одному у симпатії і розпочинали стосунки, а потім образ Комети на одному коліні перед коханою назавжди викарбуються у пам'яті цих двох. Ба більше, у пам'яті цілого міста.

І їхня любов породила щось більше.

Тепер Зірка і Комета мають силу своєю красою створити космос.