Читати книгу - "Космос, Танічка няв"

3

Кожна мрія незабаром здійсниться, або ж навпаки - зруйнується. І це настало швидко, і, здається, молоді зовсім не встигли насолодитися тим, що вони мали. Війна стукала всім у двері і роздавала чоловікам військову форму: треба йти захищати честь та свободу нашої країни. Зірка плакала, ридала, кидалася чоловікові в ноги та благала залишитися. Вона казала, що сховає його, що зробить усе можливе, аби той отримав відстрочку, що готова сама працювати, щоб утримувати їх, вона благала понад усе не залишати її тут на самоті, не змушувати переживати біль утрати. Космос не послухав - пішов добровольцем із обіцянками повернутися живим та з перемогою. Попросив милу, щоб та надсилала йому листи, а він обов'язково відповідатиме. 

Початок кінця розпочався на пероні. Там було багато людей: багато кого теж проводжали на фронт зі сльозами і хустками. Одного рудого хлопця зібрався проводжати чималий натовп. Його дружина вчепилася за нього та не випускала із обіймів, старалася стримувати сльози, та не виходило. Перший крок на потяг - і тепер всі заспокоювали білявку, яка настільки сильно стискала останній подарований букет троянд від свого молодого добровольця, що колючки залишилися в її руках та грудях. Вона не знала коли побачить свого коханого знову, вона не знала, чи взагалі коли-небудь його побачить ще. Зірка плакала, адже через військову форму, вона більше не зможе залізти йому в серце і не зможе відчути тієї любові.

Минали дні, години і хвилини. Ця юна жінка повністю присвятила себе роботі - вона вірила, що назбирає достатньо грошей та зможе відкупити свого обранця із війська. Понаднормова праця, ресторан 24/7, премії, бонуси, прохання рідних та друзів взяти відгул бодай на тиждень. Все, що їм могла відповісти адміністраторка: "Гроші кап-кап, я заберу Комету звідти і ми звідси втечемо та будемо разом поки не пізно, от побачите!"

“Робота-лист-пошта

Робота-лист-пошта

Робота-лист-пошта„

Хіба хтось міг подумати, що колись графік побачень зміниться на це? Напевно, що ні.

Загублена у рутині, відчаї та надії, дівчина щодня писала для свого любого Комети листи та йшла їх відправляти один за одним. Схоже, цю особу ненавиділи усі працівники пошти, яким доводилося їхати у прифронтове місто запади одного адресата.

Минув перший місяць. За ним другий, третій, четвертий. Вона відправила сто двадцять три листа і отримала лише одну відповідь. Пекельно, несамовито. Зарплату затримують. П'ятий, шостий, сьомий місяць. Зірка починає ностальгувати ща підлітковими руками, їй уже за двадцять п'ять, а згадує свої походеньки немов стара бабця. Її не покидала туга за тією безтурботністю та розважливістю: ніякої стабільності, пригоди, веселощі, алкоголь, цигарки та брудний секс. Це була та сама нестабільна стабільність, що живила юнку і змушувала ту з цікавістю чекати на наступний день. Вона обожнювала свого чоловіка. Беззаперечно, їй подобався її новий стиль життя, та який у цьому сенс, коли її милого немає поруч із нею? Який сенс у цьому всьому, якщо він не повернеться? Який сенс у цьому всьому, коли тепер життя немає барв? Раніше не було війни, не було роботи і щоденних смертей, раніше листи від нього були щодня із любовними посланнями, а тепер що? Якби вона була із Нарцисом, то вони б разом втекли і чудово жили б разом на березі моря та продукували нове покоління щодня і навіть по декілька разів. Їхнє життя це був би суцільний нескінченний підлітковий вік і може тоді про Зірку знали б у всьому світі! Можливо, не слід чекати на повернення воїна, а одразу повертати собі своє?..

Але стривай, про що це ти думаєш!? Як ти можеш говорити про свого коханого Комету, коли саме він зробив тебе найщасливішою у світі? Хіба хтось інший зможе з такою турботою і лагідністю дивитися у твої очі і клястися у коханні? Хіба хтось буде таким ніжним та чуйним, хіба хтось полюбить, покохає її так сильно, як він?.. 

Щоки жінки палали вогнем від сорому і провини, вона навіть і не могла подумати, що колись зможе чи захоче утнути таке проти свого чоловіка.. Тепер білявка остаточно вирішила: вона чекатиме на свого героя, а потім вони разом звідси поїдуть та будуть у безпеці, у своєму закоханому світі, як до війни.

Але тепер до її тендітної голівоньки почали підкрадатися інші нехороші думки: а якщо він почав думати так само? І візьме собі якусь парамедикиню в коханки, або волонтерку? А якщо він знайде у своєму прифронтовому містечку якусь дівчину і вони разом звідти втечуть? А якщо це саме він буде зрадником і залишить її одну чекати на нього?

Ні! Ні, ні, ні і ще раз ні! Не буде такого, ніколи! Тож одного вечора, відтепер ревнива Зірка, кинулася писати новий лист на лінію фронту:

“Коханий, боронь боже, щоб ти знайшов собі там яку-небудь дівку! Я все дізнаюся, я все знатиму, і якщо ти мене зрадиш, то більше ніколи в житті та після смерті не побачиш! Я не прийду на твою могилу навіть плюнути на неї, якщо ти утнеш щось подібне. Тільки я твоя дружина, тільки я твоя жінка, у тебе є тільки я і тільки я тебе завжди любила і любитиму, як ніхто інший! Ти тільки мій і більше нічий, жодної якоїсь іншої хтивої шльондри, яка тільки-но й чекає, щоб розставити ноги перед якимось одруженим військовим! Пам'ятай завжди, про те, як ми одне одного кохаємо, і як ти щодня рвав мені ті квіти разом із плетеними браслетами! Господи, клянуся, якщо ти мене зрадиш, то я сама тебе прикінчу! Ти мене вже і так покинув тут, тож не думай ставати покидьком у ще більшому степені, я все дізнаюся і я зроблю все, щоб зіпсувати тій розпусниці потім усе її жалюгідне життя, тож думай головою постійно і думай про мене, про те, яка в тебе чарівна і дивовижна бляха дружина!

Кохаю тебе. Зірка„

І подібну розсилку бідолаха отримував через день, коли ці гнівні коментарі чергувалися із любовними та вірними посланнями.

Восьмий, дев'ятий місяць. Зірка нарешті отримала відповідь - дали відпустку, їде додому на місяць. Щастя й радості не було меж. Вона сама взяла відгул із роботи, перемила всю хату та наморозила їжі на місяць наперед, аби не виходити із дому по продукти і бути з милим якомога більше. Розстелила на ліжку найкращу білизну, знайшла найпривабливіший свій одяг та купу парфумів із феромонами. На її героя удома вєе чекав бенкет ще більш солідній, ніж на їхньому чудовому весіллі. Взяла усі свої накопичення, розпочала пошук перевізників, пішла у військомат по довідку на інвалідність. Найбільше вона очікувала на позитивні звістки. Політики та газети завжди брешуть, а от на фронті знають усе! Вона сподівалася, що він приїде зі словами, що вже все закінчилося, і через місяць буде оголошення про перемогу, алже військові усе знають, адже вони все бачать на власні очі і від них нічого не приховають!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍