Читати книгу - "Космос, Танічка няв"

Здавалося, все нарешті налагодилося. Все змінилося на пероні, коли жінка побачила Комету на власні очі. Щось дивне із ним сталося. Він змінився, він більше не був таким, як колись. Вона не розуміла, куди ділася уся ніжність і любов із його очей, а обличчя усе було в зморшках не від його постійної гарненької усмішки, а мабуть навпаки. Він увесь був засмаглий, із черствим обличчям і, схоже, серцем. Чоловік увесь був у шрамах, на тілі залишилася купа слідів пороху, руки згрубіли і погляд був його жорстким та серйозним. Це був не зірчин коханий, це була капсула, із якої вицідили усе, ким він колись був. Спроби його дружини "врятувати" того, закінчилися лише марними сварками. Війна змінила його. Побут був зовсім інший та хоч Комета і якомога більше старався зробити своїй коханій приємно, подарувати нехай вже і краплину, але тієї любові, що вони мали, нічого путнього із цього не вийшло. Вона теж докладала чимало зусиль, та закінчилося все тим, що їй доводилося просто мовчки плакти йому в груди. Чомусь ці обійми були нестерпно холодними, немов обійми смерті, яка жорстокою картиною залишилася в очах військового.

Не спрацював навіть план залишатися вдома, адже цей хлопець став ненаситним, немоа десятеро голодних вуличних собак. Усі запаси їжі ледь не миттєво були знищені, тому доводилося ходити в магазин регулярно, немов ніхто не повертався до домівки. 

Минали дні, Зірка так і не змогла вивідати їхній "секретний план перемоги" на фронті. Усе, що вона чула від хлопця - втрати людей, втрати землі, втрати всього і що це все ніби не закінчиться ніколи.

Місяць минув. Вона знову провела його на пероні. Вона була разом із його батьками, більше нікого не було. На цей раз не було ні криків, ні плачу - просто тихі обійми та приховані образи. Військовий у руках тримав пакуночок із листами наперед від неї. Це був останній раз, коли вони бачилися.