Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

«Все просто. Думаєш, я цього не розумію? Ще й як. Але, з початку Злиття, а це вже майже місяць, ти перший, з ким я зміг встановити контакт. Або я їх не чую, або вони мене. По-друге, — твої фізичні кондиції найменша проблема. Ні, в майбутньому, вміння ламати цеглу кулаками, махати шаблею і стріляти в яблучко з обох кінцівок — знадобляться… напевно. Але це справа поправна. А зараз, на першому етапі, набагато важливіший рівень інтелекту та мудрість».

— Може, не там чи не серед тих шукав? Давай, я відведу тебе до нашої поліцейської дільниці? Патрульні, так, ще ті дуболоми. Але ж є й опера, слідчі. Там у мужиків мізків вистачає. І вмінь відповідних.

«Був я там. Усі закриті наглухо, наче стіною відгороджені. З усього райвідділу лише одна дівчина відгукнулася. Але... їй мудрості не вистачає. Та й інтелект, не особливо. Занадто довго розгойдувати. А часу дедалі менше. Адже демони теж розвиваються. Упустимо момент — буде складніше, якщо взагалі зможемо їх здолати»

— Маячня якась.

«Давай, я покажу наочно. Дивись»

Екран мигнув і розгорнув переді мною картинку у вигляді двох книжкових сторінок. Праворуч було схематичне зображення людини, що обличчям віддалено нагадувала мене. Різниця як між знімком та фотороботом. Але, все-таки, цілком впізнаване. Контури тіла оточували якісь квадратики та кружечки, зараз порожні.

Зліва була таблиця:

Рябошапка Михайло Йосипович

Раса — людина, землянин

Клас — Охоронець (не активовано)

Рівень — 0

Життєва енергія — 84

Статура — 0,84 (міцний, високий чоловік)

Сила — 0,65 (втрата фізичних кондицій через вік)

Спритність — 0,42 (надмірна вага, хронічні хвороби)

Витривалість — 0,53 (вікові проблеми, сидячий спосіб життя)

Інтелект — 0,81 (вища освіта, начитаність, творча особистість)

Мудрість — 0,62 (життєвий досвід)

Мана — 81

Особливі вміння:

Очисний дотик 1-го рівня (не активовано)

Якийсь час я усе те розглядав, хмикаючи над коментарями. Але не більше. Що тут скажеш? Доволі об'єктивно. І вік є, і надмірна вага в наявності. І прогресуюча лінь впливає. Міг би, наприклад, хоча б ранкову зарядку робити. А прокинешся, кави поп'єш і в інтернет — новини гортати. А потім, за годину чи півтори, вже й настрою немає. А головне — сенсу не бачиш. Заради кого старатись? Самому собі я й так подобаюся. Светри та футболки налазять, штани застібаються. То чого напружуватися? Кроси не бігати, на рингу не стрибати. Вистачить і того, що раз на пару днів східцями піднімаюся. Та й взагалі, усі ці манси із минулого життя. А нинішній я, після смерті дружини, по суті, в кредит живу.

— Ну, і до чого вся ця статистика?

«Для наочності. Щоб ти побачив себе, так би мовити збоку. Ну і інше значно простіше пояснити. Але, щоб зробити це максимально наочно, мені потрібна твоя згода стати Вартовим»

— Ну, якщо треба, бери. Не шкода. Не в РАЦС же ти мене поведеш. Хоча, за нинішніх часів...

«От ще. Я дівчина порядна. І серйозних стосунків із першим зустрічним будувати не збираюся. От поспілкуємося років двісті-триста… тоді й повернемося до цієї розмови. Якщо не передумаєш. ☺☺☺»

Насмішкувате пирхання і смайлики повинні були дати зрозуміти, що Тихто іронізує. А далі тон змінився.

«Якщо згоден, скажи вголос: Я —Рябошапка Михайло Йосипович, житель планети Земля, раса — людина, даю згоду добровільно допомагати Охоронцям захищати Людство і стати Вартовим на час, необхідний для очищення Землі від ворожих сутностей»

— Ну, ви й бюрократи… — пирхнув я. — А де ж закінчення? Якщо я порушу цю клятву, то нехай мене спіткає сувора кара та зневага?

«Якщо ти порушиш дане слово, карма піде в такий мінус, що сам жити не захочеш. Але, ти ж не порушуватимеш його?»

— Я його ще й не давав...

Ситуація все більше була схожа на сюжет із якоїсь новомодної книги. Нині пост-апокаліпсиси та попаданці у літрпрг стають усе більше у тренді масліту. Причому не лише у молоді. Сам пишу подібне. Та й почитую… Ідеальний спосіб відключити мізки та відволіктися від проблем чи монотонної буденності. На секунду навіть знову виник сумнів у реальності того, що відбувається.

«То дай. Чого тягти? Просто не буде. Цього не обіцяю. Але, повір, винагорода тобі сподобається. Крім сатисфакції та почуття гордості за порятунок людства»

— А, гаразд? — махнув я рукою. — Що я справді втрачаю? Вчора он прокинувся зі здивуванням, що досі живий, а тепер комижуся, як дівка перед сватами. Клянуся, коротше…

«От і добре… — Тихто, зітхнула з явним полегшенням. — А тепер інструктаж. Запам'ятай, як «Отче наш» чи табличку множення. Це важливо. Отже…»