Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

Серце дівчини стиснулося від жалю до бабусі. Соломія Дмитрівна ззовні виглядала стійкою та сильною, як камінь, а всередині була маленькою дівчинкою, якій не пощастило.

— Тож не будь такою гордою, Орися — тихо проговорила вона. — Люди часом помиляються. Треба іноді вміти прощати.

Орися встала з ліжка, ще раз поцілувала бабусю, вкрила її ковдрою. Коли вона вийшла за двері, то подумала: “Невже мені треба Павлу дати ще один шанс?”

Думки бабусі ж були геть іншими. “Хоч би вона поговорила з Ярославом і вони помирилися, хоч би що там у них до цього не сталося”.