Читати книгу - "Чотири піля опівдня, Костянтин Гончаренко"

Десь з десять років тому в результаті не самого вдалого пограбування йому до рук потрапив справжній скарб, хоча реальний потенціал цього предмета він зрозумів не відразу.  Це була книга з описом досить простих, фактично побутових, чар, доступних будь-кому, хто хоча б свічку може запалити поглядом за пів години медитації, тобто майже для кожного. Щоправда, для використання в ритуалах майже завжди були потрібні якісь рідкісні та недешеві інгредієнти, але на відсутність доступу до таких речей злодій ніколи не скаржився – стільки різноманітного магічного барахла потрапляло йому до рук. І пустити який-небудь вкрадений «палець мерця» чи розтовчений ріг вилохвоста на якесь оригінальне чародійство було набагато безпечніше, ніж намагатися такий дивний трофей продати.

Саме в цій книзі Шото колись знайшов заклинання, що вішало на річ магічну мітку, завдяки чому він і зміг почати грабувати сховища таємних товариств. І саме за допомогою магії з цієї книги він розраховував тимчасово змінити зовнішність та зникнути з міста після того, як реалізує свій План.

Насправді він знав книгу вже майже напам’ять, але деякі чари там були такі екзотичні, що він ніколи не думав, що вони йому знадобляться, тож не особливо звертав на них увагу. Настав час заново її переглянути та спробувати знайти, чи не пропустив він чогось корисного.

За дві години Шото сидів в своїй конспіративній кімнаті, яку він зняв в перший же день перебування в Зеведі і про яку, як він сподівався, ніяке з товариств не знало, і намагався знайти у книзі щось, щоб допомогло йому в тій нелегкій ситуації, в якій він опинився.

Поруч стояв відкритий сундук, в якому були складені речі, які він роздобув за останні місяці, виконуючи завдання товариств – іноді сам, а іноді в супроводі професіоналів в інших галузях. Насправді тільки цієї його частки здобичі з тих справ вже б вистачило на декілька років життя, якщо не дуже шикувати. Але йому цього було замало. Тому він і вигадав План. Тому він і сидів зараз на брудній дерев’яній підлозі, перегортаючи старий пергамент.

- Підмітання підлоги… Відлякування птахів… Заморожування в часі… Ремонт взуття…

Шото зупинився. Йому було потрібно не це все, а щось на зразок «Тимчасове потроєння злодія», але такого в книзі точно не було. Проте «Час» це насправді було саме те, чого йому завтра мало не вистачити, тож він відгорнув листи назад, щоб ретельніше вивчити, як працює «Заморожування», яке, судячи зі всього, було розроблено для того, щоб зберігати їжу свіжою довгий час.    

Перечитавши ще пару разів опис чар, він вскочив та почав ходити по кімнаті, намагаючись вхопити ідею, яка почала формуватися в його голові. Потім прикинув, чи є в нього потрібні матеріали, щоб збільшити масштаб дії чар. Наче все сходилось…

   Ідея була ризикованою, могла не спрацювати, а ще, реалізовуючи її, йому доведеться чимало побігати цієї ночі… але якщо все вдасться, то «Чорний світанок» та «Нефрит» не зможуть завтра проводити свої зустрічі. А значить, не зможуть і звинуватити його, що він не прийшов, ба навіть завчасно будуть намагатися попередити своїх членів, що не треба ломитися до таємних схованок і створювати натовпи біля входів, привертаючи до цих самих схованок увагу.

***

Шото полегшено зітхнув, скидаючи на підлогу мішок з матеріалами для магічного ритуалу. Була глуха ніч, і хоча деякі райони Зеведу ніколи не спали (або ж не спали саме вночі), тут, всередині Годинниковою башти, було тихо і темно.

Він потрапив сюди з легкістю, яка стала для нього приємним сюрпризом. Виявляється, під самим механізмом годинника був влаштований спеціальний оглядовий майданчик, з якого відкривався шикарний вид на місто. Вдень майданчик був відкритий всім охочим (за мідну монету), а вночі решітка на хвіртці була заперта лише на величезний та незграбний замок, що для злодія його рівня було не перешкодою, а лише секундною затримкою.

Шото почав розкладати предмети. Йому довелось модифікувати ритуал, але він достатньо користувався цією книгою, щоб бути впевненим в своїх силах.

Замість шматка м’яса, який треба вивести з під дії часу, злодій виклав на підлозі камінці, які він вийняв сьогодні вночі зі стін схованок таємних товариств. Далі він вивів навколо них химерні візерунки спеціальною фарбою, на виготовлення якої в нього пішло дві години і багато дорогущих компонентів. По чотирьом куткам навколо візерунка Шото розклав додаткові грудки з товчених агатів, золотого піску та інших дорогоцінностей, ретельно відкалібрувавши їх по сторонам світу.

Все це він робив акуратно, але швидко, в слабкому світлі від масляного ліхтаря з закопченим склом – його вірного супутника у нічних візитах до різних скарбниць та покоїв. І намагався при цьому не думати, скільки коштують використані матеріали, бо це робило йому майже фізично боляче.

Згори крізь журчання води долинув стук та скрегіт – годинник продовжував виконувати свою роботу. Наразі там мали з’явитися фігури вовка – спеціально вимащені в білу фарбу, щоб їх було хоч якось видно вночі. Наставала четверта година після півночі.

Шото ще раз все перевірив. Малюнок та пожертви були на своїх місцях. Величезний годинник над головою мав замінити звичайний пісочний, якого потребував стандартний ритуал. Оскільки він намагався зачаклувати не шмат м’яса, а дві будівлі, які знаходилися досить далеко від нього, така заміна була більш ніж прийнятною. Година Вовка, що настала, була найсприятливішим моментом  для магії цієї ночі. Настав час діяти.