Читати книгу - "Чотири піля опівдня, Костянтин Гончаренко"

- Тобі пощастило, - повторила фігура. – Я прийшла до того, як дірка, яку ти вирив у просторово-часовому континуумі, почала закриватися. Від тебе б не залишилось і сліду, дурнику, а половина міста обернулася б на пил.  А так… постарієш років на тридцять, нічого страшного. А мені дістанеться така жертва, яку давно ніхто не приносив… Пощастило мені! 

- Нічого страшного? – Шото зібрав останні сили, щоб скочити на ноги. – Я не хочу ставати старим передчасно!

- Гхм… - сказала фігура. – Не хочеш? Смішні ви, смертні. Спочатку намагаєтеся використати річний млин, щоб змолоти жменю зерна, а потім скаржитесь на те що вам стерло руки до кісток. Але… Мені дісталось стільки сили, що я можу захистити тебе від твоєї ж дурості… проте не задарма. Ритуал не оформлено як слід, тому ти не можеш примусити мене тобі допомогти. Натомість, якщо я допоможу тобі зараз, ти станеш моїм боржником.

- Я згоден. - проказав Шото відразу, не задумуючись. Думка про те, що він вийде з башти старшим на тридцять років, лякала його набагато більше, ніж застиглий навколо світ та справжня богиня (хоча і маленька на зріст) поруч.

- Злодій, який використовує ритуали моїх улюбленців гномів… Ти справді можеш стати у нагоді. – задумливо проказала фігура і підняла руку. – Ну добре. Тримай!

І Шото нарешті з неабияким полегшенням втратив тяму.

***

Північні ворота великого міста залишились позаду і злодій полегшено зітхнув. Небезпека не минула остаточно, але значно зменшилася.

Шото довелось витратити половину своїх грошей, змінити зовнішність та докласти всю свою винахідливість, щоб втекти із Зеведу. Місто, більша частина якого лишалась майже цілу добу заблокована незрозумілою магією, а населення якого заснуло ввечері одного дня, а прокинулось лише ввечері іншого, спалахнуло – таке ніяк не можна було проігнорувати.

Ельфійський намісник оголосив військовий стан і пообіцяв нагороду за правдиву інформацію про те, що сталось, а міська сторожа проводила рейди на пагорбі Всіх Богів та допитувала всіх більш-менш відомих практикуючих чаклунів. Жреці молили своїх покровителів про допомогу. Рано чи пізно – а скоріш за все рано – влада довідається, хто винуватець. До того моменту Шото сподівався бути вже поза межами ельфійських земель, з іншим обличчям та в іншому вбранні. Він скористався своїм давно підготовленим маршрутом втечі, тож з цього боку, скоріш за все, проблем не буде.  

В цілому ж його великий План провалився повністю, і Шото залишалось лише рятувати своє життя… і поспішати виконати перше завдання свого нового роботодавця, знання про яке йому просто вклали в голову, поки він був без тями.   

Злодій почесав спину, де зеленіло тату у вигляді пісочного годинника – знак боржника богині часу чорних гномів, зітхнув і пришпорив коня.

«З іншого боку», - проказав він про себе, відганяючи невеселі думки і перевіривши, чи на місці торбина, де лежала книга з гномськими заклинаннями. – «Красти для богині може виявитися дуже вигідною справою. Особливо, якщо в неї є скарбниця».

Кінець