Читати книгу - "Клятва на межі світу , Елісса Фенікс"

Глава 3. Дружина дракона

Софія не могла повірити у почуте.
Її серце забилося так сильно, що здавалося, ще трохи — і воно просто вирветься з грудей.
— Що?.. — Її голос зірвався на шепіт.
Золоті очі чоловіка спостерігали за нею спокійно, майже байдуже. Але в цьому спокої відчувалася прихована небезпека — як у хижого звіра, що лише вдає, ніби не збирається нападати.
— Ти глуха? — спокійно повторив він. — Я сказав: тепер ти — моя дружина.
Софія різко обернулася до темноокого незнайомця, який привів її сюди.
— Це жарт? Ви збираєтеся змусити мене вийти заміж?!
Він не відповів, але в його погляді промайнуло щось, схоже на жаль.
— Це не жарт, — голос володаря був холодний, без натяку на емоції. — Ти потраплянка. А отже, твоя доля вирішена.
Софія не могла більше мовчати.
— Ви не можете просто так взяти і змусити мене одружитися з вами!
— Можу, — сухо відповів він.
Її охопило відчуття, ніби вона тоне.
— Але чому?.. Чому саме я?
Він підійшов ще ближче, і Софія відчула, як від нього йде тепло. Його запах — дивна суміш диму, спецій і чогось гострого, дикого — змусив її затримати подих.
— Бо ти потраплянка, — повторив він. — А потраплянки завжди привертають увагу.
— Я нічого не розумію…
Він нахилив голову, вивчаючи її, ніби Софія була цікавою головоломкою.
— Добре. Тоді поясню.
Він зробив крок назад і схрестив руки на грудях.
— У цьому світі потраплянки рідкісні. Вони мають особливий зв’язок із магією. Хтось із них стає великим магом, хтось — провидцем. А хтось…
Він затримав паузу, змусивши її нервово ковтнути.
— Хтось приносить хаос.
Софія стиснула кулаки.
— І що? Ви вирішили одружитися зі мною, щоб тримати мене під контролем?
— Саме так.
Її пробило морозом.
Все це було жартом. Жахливим, огидним жартом.
— Ви не можете цього зробити, — прошипіла вона.
Він лише ледь нахилив голову.
— Я — верховний інквізитор цього королівства. І я можу робити все, що вважаю за потрібне.
Софія намагалася думати. Їй потрібно було знайти вихід.
— А якщо я відмовлюся?
Він зітхнув, ніби це було питання, на яке він вже сто разів відповідав.
— Тоді я вважатиму тебе загрозою. А загрози знищують.
Вона стиснула щелепи, щоб не запанікувати.
Це пастка.
Їй не залишали вибору.
Але вона не дозволить йому думати, що він виграв.
Софія глибоко вдихнула і вирівняла спину.
— Добре, — сказала вона. — Якщо вже доводиться виходити заміж за вас, то хоча б скажіть… Як вас звати?
На мить він виглядав здивованим, а потім усміхнувся — швидко, хижо, немов вовк, що вполював здобич.
— Орін, — відповів він.
Орін.
Софія запам’ятає це ім’я.
Бо воно стало її новим прокляттям.
Її не вкинули до темниці.
Не зв’язали, не замкнули у клітці.
Замість цього її привели до розкішних покоїв у високій башті, звідки відкривався вигляд на місто.
Софія стояла біля величезного вікна, дивлячись униз. Вулиці були залиті м’яким світлом магічних ліхтарів, а вдалині мерехтіли силуети драконів, що ширяли в небі.
Так, драконів.
Софія важко сіла на ліжко, намагаючись не втратити самовладання.
Її світ перевернувся.
Вона не знала, чи зможе повернутися додому.
Але знала інше: вона не буде покірною дружиною.
І якщо Орін думає, що зможе її підкорити…
Він ще пожалкує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍