Читати книгу - "#непамʼятаюякцесталося, Alina Pero"

— Ну що, чоловіче моє нещастя, — зітхнула я. — Пора дізнатися, хто з нас був ініціатором цього “щастя”.

— Точно не я, — посміхнувся він. — Я ж не такий відчайдушний… Хоча...

— Хоча?

— У тебе були дуже красиві очі. І текіла.

Я закотила очі.

— Поговоримо після кави. Або після того, як мене перестане переслідувати примара мами у фаті.