Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Ці слова викликали задумливе мовчання. Кожен із них відчував, що в словах Дзуйхо є правда, але її було важко зрозуміти. Фудзісане подивився на друзів, і його обличчя стало серйозним.

— Якщо він бачить майбутнє, — сказав він, трохи нахиливши голову, — отже, він, можливо, вже знає, чим закінчиться наша битва. І що, якщо він намагається підготувати нас до того, що на нас чекає, але сам не може запобігти цьому?

Мурасаме, зазвичай сповнений енергії і рішучості, цього разу виглядав збентеженим. Він ніколи не думав про це, але тепер, усвідомивши, що навіть Мудрець може щось приховувати, відчув легку тривогу.

— Але навіщо йому приховувати це від нас? Якщо ми його воїни, якщо ми справді можемо зупинити ворога, хіба не краще розповісти нам все? — спитав він, і його голос звучав трохи роздратовано.

Інугами повільно кивнув, його очі знову звернулися до зірок, наче він шукав там відповіді.

- Можливо, він не може. Якщо він бачить майбутнє і знає все, що станеться, то, можливо, його знання пов'язані з магією. Що, якщо розголошення істини може змінити події, чи він просто не може втручатися у природний перебіг часу?

Юнаки замовкли, перетравлюючи його слова, і в кожному з них спалахнуло ще більше запитань. Масамуне, спостерігаючи за тишею, що огорнула їх, тихо додав:

— Якщо це так, то, можливо, він сам несе свою місію, свою ношу, яка йому не легша за нашу. І якщо він дійсно знає, що нас чекає, то, можливо, він намагається вберегти нас від знань, які можуть послабити нас.

Усі кивнули, визнаючи, що це могло бути правдою. Але почуття занепокоєння все ще не залишало їх, і кожен знав, що незабаром вони повинні самі дізнатися істину.

- Як би там не було, - нарешті сказав Фудзісане, його голос був твердим і впевненим, він зробив для нас все, що міг. Наше завдання — стати сильнішими і бути готовими до того, що чекає на нас попереду.

На цих словах юнаки замовкли, знову занурившись у тишу, кожен із них був поглинений думками про свого наставника.

У тиші своєї кімнати, прихованої за тонкою ширмою, Мудрець сидів, занурений у свої думки. Його очі були прикриті, але в свідомості він чув кожне слово своїх учнів, що звучало з тераси. Їхні сумніви, їхні здогади та тривоги луною відгукувалися в його серці, залишаючи в ньому ще більший смуток.

Він чув, як вони обговорювали його таємницю, його поведінку та свої здогади про те, що він приховує. Він відчував, що вони мали рацію, але знав, що він не може розкрити їм всю правду, що його знання були частиною його сутності, його місії, яку він ніс один, крізь віки та нескінченні цикли.

Він важко зітхнув, і його погляд, задумливий і сумний, кинувся в далечінь, ніби він міг побачити щось за межами часу і простору, що давно мучило його душу.

— Ви навіть не уявляєте, наскільки ви маєте рацію… — промовив він тихо, його голос був майже пошепки, сповнений глибокого жалю і втоми. — Тисячі років я витратив, щоб цього не сталося. Кожен цикл, кожен із вас — моя спроба зупинити зло, покласти край цій битві.

Він замовк, наче слова давалися йому важко. У його серці горів смуток, знайомий лише тим, хто ніс тягар відповідальності за душі, за долі, за боротьбу, яка ніколи не закінчувалася.

— Але… як зупинити зло, якщо цикл триває, знову і знову… — його голос здригнувся, і він стиснув чітки в руках, немов шукаючи втіху в давніх молитвах, які повторював за віки. — Ви мої діти, створені магією, але кожне ваше життя, кожна ваша жертва — це частина цього вічного кола. Як я можу спокійно дивитися, як вас знищують щоразу…

Його очі, сповнені смутку, знову заплющились, і він подумки поринув у глибину простору та часу. Він знав, що жоден з них не зможе побачити всієї картини, зрозуміти той тягар, який він ніс. Він був не просто їхнім наставником, він був охоронцем їхніх доль, і кожен з них, кожен учень був часткою його душі, його магії, і в той же час його болем.

— Я не можу їм сказати… не можу дозволити їм знати, що кожна їхня перемога — це лише тимчасова зупинка, а кожна їхня жертва — ще один виток цього безкінечного циклу.

Тихо вимовивши це, він знову подивився в далечінь, його очі були сповнені жалю, любові та нескінченного смутку.