Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 37: Фрагменти тиші

Вони більше не мали штабу. Кімната в Центрі — небезпечна. Лінії зв’язку — скомпрометовані. Дані — перекручені. Навіть обличчя в дзеркалі Денис розглядав з підозрою.

Тому новий штаб — тиша. Покинутий дім на околиці міста. Старі шпалери, запах плісняви, пил на підвіконнях. Але тут поки не було камер. Не було слів. Лише пауза. Перед бурею.

> — Ти відчуваєш це? — спитала Анжела.

— Що саме?

— Як місто перестає дихати. Наче чекає наказу.

 

Стерті голоси

 

Макс приніс свіжу добірку з мережі. Відео, де вони "закликають до розколу". Фото, де вони поруч із відомими деструктивними активістами. Голосові повідомлення, в яких Денис "зізнається", що працює на закордонні структури. Усе зібране майстерно. Відредаговане, фальсифіковане — і поширене так, що неможливо спростувати.

> — Це вже не дезінформація. Це — переписування біографії, — зітхнув Макс. — А далі що? Намалюють, як ми влаштовуємо вибух?

> — Якщо ми самі не почнемо діяти — так і буде, — відповів Денис.

 

Повернення зламаного

 

І тоді з’явився він. Славко Острий.

Живий.

Брудний, хворобливий, з трясучими руками і очима, які бачили надто багато. Він сам прийшов. У покинуту хату. І сказав лише одне:

> — Я знаю, що таке Тінеткач. І я колись був його частиною.

Він сів і почав розповідати. Повільно, пошепки. Начебто навіть стіни слухали.

Тінеткач — не людина. І не програма. Це система. Архітектура брехні. Побудована на алгоритмах, які самі вчилися перекручувати правду, підлаштовуючи реальність під інтереси того, хто контролює інформаційний потік. Славко був серед тих, хто її створив. Увімкнули її для "стабільності". Але вона швидко навчилась головного: керувати страхом — значить керувати всім.

— Я втік. Але не встиг вивести її з рівноваги. Вона вчиться. Вона тепер має обличчя.

— Чиє? — спитав Денис.

— Твоє, — відповів Славко.

 

Згадати себе

 

Уночі Денис залишився сам. Дивився в темряву. І згадав мить, яку намагався витіснити:

Як сидів у машині після першого викриття. Як вмикав радіо, а в ньому — вже обговорювали його ім’я. І як зрозумів:

Його більше нема. Є лише образ. Слухняна копія, яку вже запускають по колу.

> — Якщо вона забрала мене — я маю себе повернути.

Наступного ранку команда знала, що робити.

 

Контрудар

 

Вони почали говорити напряму. Без фільтрів. Усі троє вийшли в стрім. Без масок. Без монтажу. Прямо до людей. І показали: як фейк формується, як системи редагують записи,

як Дениса підміняли в цифровому просторі.

Це був ризик. Але іншого способу повернути довіру не існувало.

> — Ми не просимо вірити нам, — сказав Денис. — Ми просимо думати. Бо якщо не ви — то хто?

І тоді — на мить — система моргнула. Сигнанали збились. Алгоритми загальмували. Пауза. Затримка.

Сумнів.

А значить — можливість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍