Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
"Говори, поки можеш."
Ці слова Денис написав на стіні тієї квартири, де вони тепер жили — мов у камері перед стратою. Вони знали: час згортається, як аркуш паперу під вогнем.
Вони дізналися правду. А тепер система хотіла, щоб вони зникли. Але не так просто. Не як жертви. А як приклад. Щоб всі бачили, чим закінчується непокора.
План існував. Але був відчайдушним.
— Ми не втечемо. Але можемо ввімкнути дзеркало, — сказав Макс.
— Тобто? — запитала Анжела.
— Вивести все, що ми знаємо, через саму систему. Через Тінеткач.
Вони знайшли слабке місце. Канал тестування прототипів, який використовували розробники. Там Тінеткач ще був «людським» — не спотвореним фільтрами і корекціями. Якщо встигнуть — вкинуть туди вірус-розкриття.
Вірус правди.
Анжела працювала над ним ночами. Складала алгоритм, що перетворював факти у відлуння, що множились і били у найглибші сумніви людей.
— Якщо це вдасться, — сказала вона, — кожен, хто побачить, не зможе вже «не знати». Це як насіння сумніву. І навіть якщо нас знищать — воно проросте.
Останній крок
Для проникнення потрібен був доступ — ключ зсередини Центру. І тут сталося неочікуване: той самий невідомий, що раніше передав запис, знову вийшов на зв’язок.
> — У вас є одна година. Потім система змінить протокол безпеки. Я не зможу допомогти вдруге.
— Чому ти це робиш? — спитав Денис.
— Бо я — як ти. І колись мовчав.
Проникнення
Будівля Центру була колись музеєм. Потім — архівом. Тепер — нервовим вузлом всієї системи.
Вони проникли туди під виглядом техніків — використавши старі допуски, які Анжела знайшла в зашифрованому архіві. Все йшло як по маслу… до моменту, коли двері до серверної заблокувалися.
І тоді Денис зробив крок вперед. У нього був останній ключ — його ім’я.
Бо саме на ньому була вибудувана частина цієї ілюзії. Тінеткач досі «вірив», що він — союзник.
Він увійшов один. З флешкою. І страхом.
У темному залі, де лампочки світилися, як очі павуків, він вставив флешку у головний порт.
Тиша. Потім — пульс світла.
Потім — голос.
> — Ти не маєш права.
— Маю, — прошепотів Денис. — Бо я твій корінь.
І натиснув "ENTER".
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok», після закриття браузера.
