Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

Глава 11.

Через кілька миттєвостей уже була в офісі. Варто було підійти до коханого, як у мене голосно в животі заурчало.

— Упс, ні сніданку, ні обіду, — сказала зі збентеженою посмішкою.

В офісі були ті самі хлопці, що заручників звільняли, і ще якісь маги.

— А як ти тут опинилася? — запитав ошелешений Маркус.

Тільки зараз побачила, що чоловіки стоять біля намальованих дверей.

— Здається, мій дар розвивається, — сказала, почухавши маківку. — Я поки що сама нічого не розумію. Варто було подумати, де хочу опинитися і за кілька кроків я вже там. Але я нічого не робила! І додому також дісталася і до тебе, ось. А чому в мене таке відчуття, що мене зараз мало не препарувати будуть?

Напружився тільки Маркус.

— Або ще того гірше буду підозрювати у всіх смертних гріхах і віщати всі справи що не закриті?

— Нея, я заднім числом взяв тебе в штат, — сказав шеф.

— Ким? — запитала зітхнувши.

— Художником.

— І що навіть на повну ставку?

— Ні.

— Ось і славненько. І що від мене хочуть? А то вже поглядом препарують.

— Покажи, як ти відкривала прохід і фокус із малюнком, — сказав один із незнайомих мені магів.

Підійшла до звичайних дверей і відчинила їх до себе додому. Маги в шоці втупилися на мене і те, що за відчиненими дверима не кабінет шефа, а моя квартира.

— Точно так само і в банк. Мені показали куди. Я й відкрила.

— Тобто тобі потрібно бувати там раніше або побачити фото чи відео?

— Так. Або потрібен той, хто там був і тоді він буде ключем. Одного типу так додому відправляла. Хоча сьогодні щось пішло по-іншому. У мене замовлення на малюнок було, я тому місці жодного разу не була і не бачила. Тільки в мережі подивилася, як дістатися. Можна сказати подумки промалювала маршрут. Але кілька кроків і я вже там біля потрібно офісної будівлі.

— Що ти відчула?

— Нічого. Додому і сюди прийшла так само. Просто думала куди мені потрібно і йшла.

— Зі мною зможеш так пройтися. Давай сходимо до кабінету шефа, — він зачинив двері і, відкривши, знову був кабінет шефа. — Тільки тим способом новим, як ти сьогодні ходила.

Подивилася на шефа, він кивнув. Взяла чоловіка за руку і пішли ми не в бік кабінету, але думала я про точку призначення. І через два кроки вже були в кабінеті. Чоловік мене пригальмував.

— Дійсно цікаво.

З кабінету вийшли по-звичайному.

— Хтось щось помітив? — запитав чоловік.

— Навіть магічний фон не здригнувся, — сказав ще один незнайомий мені чоловік, — і артефакти ніяк не відреагували. Я тільки магічним зором помітив наче щілину, яка відкрилася перед вами. Схоже на портал. Поки що тільки схоже. Тому що портали, які я бачив, мають інший вигляд. Тут потрібно ще дослідити.

У мене дуже голосно пробурчало в животі. Я густо почервоніла.

— На сьогодні вистачить, — заступився Маркус, — не варто доводити до виснаження.

— Нехай покаже фокус із малюнком. І досить.

— На вас?

— Ні!

Ось тільки добровольцем ніхто не хотів бути.

— Ви ж нічого не відчуєте.

— Маркусе, ти ж довіряєш своїй нареченій, давай ти.

Він нехотя погодився. Коханий стояв біля стіни. Я легенько штовхнула його в стіну і він став малюнком. Маги дружненько ахнули і відсахнулися. А я гляну на них, доторкнулася до малюнка і Маркус одразу мене обійняв.

— Відчув щось?

— Якщо про малюнок то, так. Я вас бачив і ваші ошелешені обличчя. Немов в іншій площині перебуваєш.

— Хм, коли поміщала в аркуш паперу, говорили, що ні чого не відчувають.

— Помістіть його в аркуш паперу наостанок.

Маркус мені просто кивнув. За мить він був на малюнку. Точніше було видно тільки його долоню. А через хвилину я дістала.

— А тепер щось відчув?

— Те саме що і в стіні. Немов я нікуди не зникав, тільки все навколо має інший вигляд. Дивно що Тьєрі нічого не відчув. На сьогодні дослідів з моєї нареченої вистачить, ви її втомили!

— Згоден із ним, — сказав шеф. — Ви втомили вже дівчину. І вона вам не піддослідний кролик. Її здібності тільки почали розкриватися.

— Таких, як вона, потрібно тримати в спеціальній установі й вивчати. У неї унікальний дар і потрап вона в погані руки, ми біди не уникнемо.

У мене всередині все вузлом зав’язалося, а ноги банально почали підкошуватися.

— А таких як ти потрібно гнати поганою мітлою! — рявкнув шеф. — Досліди над розумними істотами заборонені. І вона жодного разу не порушувала закон, маючи унікальний дар. Хоча я знаю багато моральних виродків, які це роблять. Робота в мене така — виродків різних ловити, зокрема й тих, що володіють магією. І тепер я серйозно поговорю з твоїм начальством і з вищим теж. Такі слова просто так на вітер не можна кидати. І це дає привід задуматися, а чи немає випадково таких установ, де проводять досліди над розумними.

— Ні!

— Бреше, — спокійно сказав Діма і стиснув кулаки.

— Ви про це знали? — запитав шеф в інших магів. — Відповідати по одному!

Усі відповіли чесно, що не знають. І на свого колегу дивилися тепер з побоюванням.

— Але вона небезпечна!

— Я більш небезпечний, — прошипів Ігнат, він набув свого справжнього вигляду, і я бачила, на скільки він злий, що ледве тримається, щоб не кинутися. — А вона нешкідлива.

— Маркусе, йдіть додому. І вам краще пожити в тебе в селищі, безпечніше буде. За одне нормально з родиною познайомиш.

Він кивнув і взяв мене за талію. Вдома ми були за один крок. Мене міцно обійняли і заспокійливо почали погладжувати по спині.

— Давай я відразу зателефоную своїм і скажу, що ми сьогодні будемо в них.

— А ти де жив увесь цей час?

— З батьками. Година їзди машиною до роботи, до тебе півтори. Вони живуть за містом, у нас своє селище для таких як ми.

— А мене приймуть?

— Ти моя пара, тому приймуть. І мама вже давно хоче познайомитися. Тоді в моїх і поїмо. Збирай поки що речі на перший час, а я зателефоную.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍