Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ні, ми самі. Гостюємо у вашої сестри Орисі. Вона нам взялася допомогти.
– Тікайте звідти якомога швидше! Гадюка та вам допоможе розпрощатися з життям! Її я знаю добре ще з дитинства!
– Я знаю, ти ненавидиш мене, - вступила у розмову стара відьма, - Хоча би вислухай, що я тобі скажу, бо хлопцям тут потрібно дещо взнати.
Мольфарка промовчала. Ми чули тільки, як вона сопе, даючи згоду, щоб сестра заговорила. Баба Орися, зрозумівши мовчазливий знак, взялась розповідати бабі Христі: “Зізнаюся, я заздрила тобі, бо і сама влюбилася в Ореста. А як побачила лють витівок оскаженілого старого Трисмегіста, навіть зраділа, що не мені дісталась тяжка доля. Знущання над тобою теж терпіти не могла, тому й поклялась матері допомогти небожу. Але мене хтось сильно оббрехав, назвавши відьмою, що наклала на цілий рід прокляття. А знаючи як сохла я колись за твоїм чоловіком, всі в це повірили. Тож зразу відвернулися, не давши змоги навіть вимовити слова. Триклятий Азазель прикув Михасика до вашої оселі. Хоч знала, як йому допомогти, але мене ніхто би не послухав. Тому й підсунула Оресту заклинання. Коли він теж перетворився на ведмедя, прикувшись сам, звільнив малого сина. Саме тому й змогли ви утекти, залишивши у цьому світі чоловіка й батька”
Мольфарка слухала і відповіла на те сестрі своїм мовчанням. Не було ясно: вірить, чи не вірить. Баба Орися тихо мовила старій, розповідаючи новітніші новини: “І про угоду між тобою і Арсенем теж відомо все, бо саме я таємно підказала Тихіну, як обійти прокляття. Коли ж ці два урвителя потрапили до нас, хотіла їм допомогти зняти оте закляття. Рогатому чорту відомо геть усе, тому й звела двох хлопців із паскудним Кізамором. Та з того крутія немає ніякого толку. Сказав, мовляв, як відшукаєте Аврелія Магіуса, то буде вам із нього справді користь. А де того Аврелія знайти? Він щез багато років тому! Та то таке, аби залишився живий, пронишпорлю за ним усі усюди. А поки що мені потрібно взнати кому належить та чарівна книга, яку навмисне хтось підсунув нерозумним дурням. Скоріш за все, прокляття - діло тих же самих рук, бо можу хоч поклястися перед стихіями життям, що я до цього нічого не маю”
– Чого тоді так довго ти чекала, а тільки зараз нам допомагаєш? - єхидно запитала баба Христя.
– Копила злість для помсти, - відповіла сестра, - хай поки що втішаються падлюки і думають, мовляв, брехня вдалася!
– Вже когось маєш на прикметі для відплати?
– Ні, але це лиш тимчасово. Чим довше тягнуть, тим жорсткіше буде кара, а присмак помсти також ще солодше!
Баба зажала кулаки від злості, її лице накрила маска люті, а очі засвітилися зеленим сяйвом, відблискуючи в сутінках жадобою відплати. За стільки років вона вже приготувала ту страву, що холодною смакує. Бабі Орисі залишалось тільки взнати, кого вона тим їдлом нагодує. Від відьомських бажань в приміщенні повіяло могильним холодком, примусивши зіщулитись нас з братом. Настала тиша, наче всі померли довкруги. На щастя безгоміння перервала баба Христя. Вона, трохи вагаючись, сказала:
– Орисе, я готова замиритися з тобою, якщо ти дійсно допоможеш хлопцям.
– Та вже залила старшому в макітру знання з цілительства із родової книги.
– І як він переніс? - сміючись поцікавилась мольфарка, - Адже довгань ходив з порожнім глеком вже багато років. Лементував, напевно, так, як любить?
– У мене тут не дуже вередують! Хоча стогнав так, начебто його гвалтують.
Мольфарка нам сказала, що вона попросить дядька, привезти в ліс оту паскудну книгу. Вона сама буде її детально розглядати, а що помітить, тим поділиться з сестрою. Удвох вони вже точно розпізнають, кому належить збірник заклинань огидних. Тоді і взнають хто пронюхав про таємні плани, та ще й збирався підло заважати. А поки всі зусилля кинемо на пошук зниклого Аврелія Магіуса, а потім буде видно, що робити далі. На тому й розпрощались дві сестри, потішившись відлигою в стосунках. Ми всі пішли вечеряти наверх, бо у підвалі закінчились справи.
“Вже темно. Я вас в ліс самих не відпущу. Ночуйте в мене, будете в безпеці. За тітку не хвилюйтеся. Її я передам, мовляв, небожі повернуться до печери завтра", - баба Орися сказала нам після вечері. Ми трохи ще понудилися в хаті, а згодом почали вкладатися відпочивати.
– Могла б собі начарувати ширше ліжко, - поскаржився Тарас, втрамбовуючи мене спиною в стіну.
– Ти сам у нас мольфар. Ото бери і начаруй! - я відповів, відпихуючи брата на край ліжка.
Ми ще повоювали трохи, штовхаючись і борючись за місце. Не спавши ще з учора, обидва швидко відключилися і спали міцно до самого ранку. Баба Орися десь до опівночі спустилась до підвалу. Вона, наче застрягла там, невпинно чарувала: палила куриво і шепотіла заклинання. Стара без успіху старалася знайти шлях до Аврелія, який зник більше сотні років.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.