Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Візьміть ганчірки в руки і відро, та йдіть мерщій вичерпувати воду з отих калюж, що самі поробили!
Скривившись, я залив в себе узвар, такий гидкий, аж закрутило в носі. Напрочуд він мені відразу допоміг. Відчув себе, неначе добре відіспався.
– Тарасе, звідки цей рецепт? Чи це один із тих, що вчив вночі у баби?
– Не знаю, може й він, - плечами знизав брат, - Та ніч у голові, як у кошмарі. Ну що? Бачу сподобалось тобі, то зроблю ще, якщо гарненько впросиш!
– Хоч відьму не люблю, - в розмову встрягла тітка, - та маю визнати, її вдалося толк зробити із Тараса!
– Вона ж знущалася із мене уночі! Примушувала вчити товсту книгу, а пальцем штрикала у груди і живіт! - жалівся він.
– От бідний! - поспівчувала з фальшем йому тітка, - Хапайте відра і на вулицю ідіть!
Ми взялись за роботу, щоб спокути провину. “Поналивало тут”, - бурчав Тарас, вимочуючи воду. Він сердився, неначе то не ми зробили, отже за когось мусимо чомусь тут віддуватись Мене цікавило, що сталося, коли я відключився? Як опинився, лежачи на ліжку в хаті? Брат розповів: “Коли ти впав - ведмідь перелякався і взявся шарпати тебе за щиколотки. Бо дуже кортіло, аби на ноги підійнявся. Я бачу, що у тебе зникли сили, а роз’яснити Сивому Ведмедю не зумів!” Тут в мене очі почали вилазити на лоба. “Чекай! Що означає «бачу»?”, - запитав. “Та ніби то відоси в телефоні!”, - сказав Тарас, а потім ще й додав:
– Богдане, а чи знаєш де у тебе нирки?
– Звичайно знаю! Ззаду, на спині.
– А жовчний? - все рівно не здавався брат й задав мені питання поскладніше.
– Десь там всередині: у грудях, може в животі.
– Не знаєш! - висновив Тарас, - Мені щось поробила клята відьма. Тепер я бачу органи всередині людини! А щоб ти знав, які вони гидотні! Фу! Від них мурахи бігаюють по шкірі!
– Хто з них? Чи органи, чи люди? - у нього запитав з єхидним сміхом.
– От зараз у когось тут заболить печінка! - почав погрожувати брат, - Тоді побачиш сам!
– Та заспокойся, я пожартував! - мені потрібно було швидко поміняти тему, - Тож розкажи, як врешті опинився в ліжку? Хто доволік, коли вже знепритомнів?
Брат дав рукою знак, щоб трохи зачекав, пішов до виходу і вилив із цеберка воду. Коли назад вернувся, то продовжив розповідь подій, які я пропустив, бо відключився: “На щастя з лісу вийшла тітка Ганна. Вона з Назарчиком ходила по гриби. Вже разом з нею затягли на Сивого Ведмедя непритомне тіло, а він на спині і поніс тебе у хату. Вас двоє зразу не могли пролізти в двері, то довелось мені тягнути вже до ліжка. А потім тітка почала сваритись дуже сильно, а з вулиці ведмідь, підспівував її звіриним ревом. Я обіцяв, що брата підлікую і знаю що мені для цього треба. Вони ж на ті слова розходились ще дужче, мовляв, закрийся, припини молоти маячню! Тоді і розказав усі подробиці про гостювання в відьми. Почав з того, як та у образі гарненької дівчини зустрілась з тіткою. Про Загура і Кізімора не забув, а також, як мирились потім сестри. Про хмару і знайомство з дендреоном, аж до моменту де мій брат-слабак чомусь ні з того ні з сього, і на тобі - звалився на траву!”
– А як до баби залицявся, розповів? Мовляв, красуне, проведу з тобою час до ранку! - Тарасові помстився я за «брата-слабака», схопив відро і стрімголов погнався виливати воду.
– Зараза! Для кого копав я корінці?! - образившись, він запустив услід мені ганчірку, - Отак у ліжку до цих пір би і лежав! Безсилий і не в змозі ворушитись!
– Не злись. То магія виснажує мене - це плата за уміння чарувати. Узвар у тебе вийшов добрий, допоміг. Не знаю, навіть, що робив би без мольфара-брата?
– Ще не награлися?! - то тітка гримнула з дверей, - Не ледацюйте і жвавіше прибирайте калюжі! Тож ви чекаєте у гості дендреона! Не соромно обом його зустріти у багні?
“Макулія болотом не здивуєш”, - пробурмотів Тарас під ніс, аби не чула тітка. “Це точно”, - тихо відповів, цілком погоджуючись з братом. Сивий Ведмідь напевно нас почув, бо рикнув так, що ми ледь не поглохли. Він нас з Тарасом дуже підігнав і ми прискорили всі наші плавні рухи. Отак горбом спокутували ми свою вину, хоча не проти були й відпочити. Тяжкою працею то вчило нас життя - за чари теж доводиться платити!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.