Читати книгу - "Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен"

Судячи з того, як бесіда між Сарою та Маргарет невимушено продовжувалася, ніхто не помітив мого полегшеного зітхання, коли я не знайшла Ніла.

За цей час Тео вже припинив малювати за столиком в дитячій зоні та встиг вчепитися в мою ногу. Я майже не відчула його ваги, адже в Підпіллі до мене так чіпляються й кілька дітей за раз, а подеколи й старші за Тео. Він деякий час дивився на мене знизу вгору, а коли віддав мені складений в кілька разів папірець, одразу пішов до матері.

– Пішли, – я шепнула Маргарет, коли Сара ущипнула племінника за пухлі щічки, – інакше піду сама.

– Так, вибач.

Розійтися не було проблемою, до того ж Тео пішов додому з Сарою, тому поки Маргарет була на касі, я вийшла з магазину. Поза ним якось і дихалося легше. 

Зайнявши місце біля поручнів, знову дістала папірець та обережно розгорнула його. Тео мало коли щось мені давав, але якщо й так, це міг бути тільки малюнок. Цього разу було так само. Я так звикла отримувати нагорі інформативні записки, що не одразу зрозуміла хаотичний різноколірний зміст з-під дитячої руки.

З одного боку малюнка був зображений чоловік в костюмі, він сидів за столом в оточенні паперу, а з іншого – три дівчини на фоні каруселі. Вони трималися за руки, а між двох з них була дитина. Білявка це безпомилково Маргарет, а з іншого боку від Тео, мабуть, Сара. Але придивившись, згадала, що вона має довге чорне волосся, а не каре. На малюнку дівчина з довгим волоссям трималася за руку Маргарет та була ближче до Ніла.

В якусь секунду з’явилося відчуття, ніби від малюнка по тілу пішов розряд, що я мало не викинула його. Невже в очах Тео ми з Маргарет куди рідніші та ближчі йому, аніж батько? Схоже, малий почав розуміти все куди раніше, ніж я думала. Або ж я присутня поруч занадто багато.

Варто було знову скласти малюнок в кілька разів та сховати в кишеню, як увагу привернуло інше різноколірне миготіння на нижньому поверсі. Це були телевізори в магазині техніки, на яких показували новини. Я думала, що ця практика вже давно вичерпалася.

Загалом на таких каналах запускали скандальні новини як країни, так і світу. Мені все одно на світ, я більше концентрувалася на рідному місті. Але коли на екрані показали карту всієї країни, поділеної на десять міст та позначеної кольорами від помаранчевого до зеленого, я напружилася. Наше місто ще було зеленим і далі від теплих кольорів.

– Мар, – покликала я, коли почула її наближення, – це якась пандемія чи що?

– Пандемія? – здивування промайнуло на її обличчі, але коли вона побачила екрани, прижмурившись, мені став цікавіший секундний вираз жаху. – Це… Офіційно, так.

– Що значить твоє «офіційно»? – відповіді я не отримала, на що нахмурилася сильніше. – Мар.

Маргарет подивилася на мене вже спокійніше, але тепер неспокійно було вже мені. Вона нахилилася ближче, так що мені довелося прислухатися до її голосу в оточуючому нас гомоні.

– В помаранчевих зонах ввели карантин, бо люди почали хворіти та загалом якісь… Ну, в’ялі, розумієш? Але поки що ніхто не розголошує того, що жодних факторів вірусних хвороб не знайшли під час обстежень. Ні вірусів, ні патологій, нічого. Просто хворіють і все.

– Але? – я не могла не відчути це поки що неозвучене продовження.

– Але про це повідомили місцевим мисливцям. Мої батьки працюють в одному з тих міст, тому одразу мені розповіли, що і як у них йде. А згодом про це почали говорити й у головному офісі.

До цього залучили мисливців? Це вже не добре. Мисливці та перевертні ведуть боротьбу один проти одного в тіні, не привертаючи уваги суспільства і більше нікуди не лізуть. Для проблем суто серед людей є поліція, лікарі, санітари й таке інше. А тут мисливці раптом стали частиною дослідження якоїсь там епідемії? Я б більше повірила, якби до цього залучили військових.

– Тільки не кажи…

– Так, – Маргарет кивнула. – Таке вже було. Довелося поритися в архівах після цієї теорії. Записів дуже мало, електронних носіїв тоді ще не було, і клаптики інформації люди збирали чи не з вогню. Поки що підтвердження немає, але…

«Але все це схоже на дії Духів» – ось що вона хотіла сказати. Мою шкіру вкрили сироти. 

Перевертні Підпілля, які ще жили в ті далекі часи початку нашої ворожнечі з людьми, чудово пам’ятали розповіді своїх предків про Духів. Вже не вперше вони поводилися дивно, говорили про минуле, нагадували про це собі та нам. В них більше сил наших предків, і відчуття потойбічного в них сильніше, ніж у нас. Але, за словами Карли, ці їх спогади тривають вже більше останніх десяти років.

Якийсь час ми навідувалися в інші міста, де були такі ж угрупування перевертнів, як і ми, і вони казали те ж саме. Точніше, про це мені розповів Артур – батько Саймона, – адже мене на довгі пошуки цих угрупувань в той час не пустили. Це була його справа, як одного з засновників Підпілля в нашому місті.

Ми не сприймали це як щось, що ось-ось наступить нам на горло. Мабуть, дарма.

– Ти тому мене покликала?

Маргарет кивнула, і я помітила, як вона стисла долоні в кулаки.

– Це почалося кілька місяців тому і просувається дуже повільно. Як тільки батьки припустили теорію про Духів, я подумала, що ти захочеш про це знати.