Читати книгу - "Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що ж, нічим не можу допомогти. Я не вмію примушувати людей переживати якісь почуття на довготривалій основі без моєї присутності. Вже те, що в Маргарет та Ніла є дитина, більш ніж вигідно для мене. Тео подеколи лине до мене, отже цілком можливо, що моє слово буде щось для нього важити в майбутньому.
– Тож, – почала я, коли закінчила пити свій коктейль, – ти мене не просто посидіти покликала.
– Одне іншому не заважає, – не стала сперечатися вона, – але це буде рівноцінно завершенню нашої зустрічі. А я поки що цього не хочу.
– А якщо пообіцяю не тікати опісля?
– Мало віриться.
Маргарет добре мене знала в певних аспектах. Якщо вона скаже щось настільки важливе, що доведеться завершувати зустріч, я так і зроблю. Мої пріоритети давно не на людях, і Амір з Маргарет не виключення. Як би я не любила їх, вони все ще працюють на мисливців, а варто чомусь піти не так, мости між нами згорять.
– Ми так давно не ходили магазинами, – раптом ностальгічно протягнула Маргарет, і в її очах був ясно помітний натяк.
– Пропонуєш мені роль консультанта-стиліста, – тут не потрібно було навіть питати. – Знову.
– І не тільки. Тобі не спекотно в цьому? Мов на похоронах. Давай я тобі якусь сукню підберу, будь ласочка.
– Які сукні напередодні зими, Мар? Тим паче якщо я відкрию більше шкіри, всі подумають, що я в багатостроковому аб’юзі.
– Настільки багато шрамів? – обережно спитала вона.
Моє життя точно не назвеш спокійним, тому деінде шрами на тілі дійсно є. Були то й ножові поранення, і кульові, і від падінь та переломів. Але ж не скажу я їй, що саме в цей момент вся зона від талії до стегон в мене вкрита не шрамами, а рідкими синцями від пальців та долонь, бо один клятий вовк свою силу не контролює… Тому я лише похитала головою у невизначеній манері.
– Хоча мене ніхто не аб’юзує, – додала я.
– Дай вгадаю. Аб’юзуєш ти?
– Тільки одну людину.
– Людину?
– Людину.
Ми одночасно поглянули на Тео, після чого Маргарет гмикнула, і навіть якщо хотіла стримати посмішку, у неї це не вийшло. Не потрібно уточнень, щоб зрозуміти, що саме її чоловіка я тиранізую вже десятиліття, а просити за це вибачення у неї я не збиралася. Останнім часом таких можливостей випадало все менше й менше.
Навіть якщо я й не збиралася нічого купувати – і навіть нахабно красти, – Маргарет все одно потягла мене з собою до торгівельного центру. Попри будній день тут все так і гуділо життям, і бути в натовпі в закритому просторі трохи тримало в напрузі. Мимоволі я вже розрахувала, наскільки боляче буде зістрибнути з другого поверху, якщо з’явиться потреба тікати.
Але на другу годину обходу магазинів нічого не сталося. Якщо не враховувати легкий головний біль від розмаїття кольорів та фасонів, що пройшли повз мене, а також необхідність слідкувати за Тео в дитячих зонах. Маргарет же, здавалося, зовсім не втомилася. Хоча саме вона постійно то зникала, то з’являлася з примірювальної та демонструвала обраний одяг.
Ми дійсно давно не ходили так. І попри легку втому та напругу через постійну настороженість, десь глибоко всередині мене зародилося знайоме відчуття вдоволення. Можливо, навіть ностальгія.
– Ну й що мені з цього обрати? – Маргарет почергово підіймала два вішаки з кофтинками, а в мене от-от відваляться руки від вже обраних. – Тут гарний фасон, а тут колір…
– Не вірю, що ти не обереш просто взяти обидві, – я припустила темні окуляри, щоб поглянути на несподівано важкий вибір подруги.
– Гей, я починаю більш раціонально поводитися з грошима.
– Ніби у тебе колись були з ними проблеми.
– Я б не рекомендувала ці дві моделі.
Третій голос обірвав нас, і нам обом він був знайомим. Ми одразу поглянули на дівчину, чиє волосся та колір очей можна зрівняти з глибокою ніччю. Ну дуже вона нагадує свого клятого брата. Але навіть у свої двадцять п’ять Сара та ще тендітна пташечка, яку без її відома тримають у пащі хижака, що може в будь-який момент замкнутися.
– Привіт, Саро.
Маргарет перша порушила коротке мовчання, на що Сара кивнула, а потім усміхнулася й мені. Я кивнула у відповідь.
Чим більше минало часу, тим частіше вона помічала мене поруч із Маргарет та Тео, або ж із Нілом. Ходити в формі, такій схожій на мисливську, ще й з закритим обличчям, знімало необхідність ховатися, коли до кабінету Ніла заходила Сара. Вона сприйняла мене як одну з мисливців, тож навіть легенди вигадувати не довелося.
В її розумінні я не знаю її більше, ніж як сестру Головнокомандувача, а також як тітку Тео. Навіть якщо насправді я знаю про неї достатньо, щоб поставити на мені клеймо психологічно хворого сталкера. Їй про це знати не варто, хай краще я продовжую просто існувати на краю її уваги.
– Від цієї на шкірі залишається колір, – Сара вказала на одну з кофтинок в руках Маргарет, – а на цій швидко з’являються ковтунці. Досі не розумію, як магазин все ще приймає цей бренд.
Поки вони обмінювалися непотрібною мені інформацією, я швидко окинула поглядом весь зал. Дякувати Предкам, в окулярах не було видно того, як бігали мої очі кожною чоловічою постаттю в магазині та поза ним. Хоч мені й відомо, що Сара вже давно не ходить кудись із Нілом, я б була давно мертва, якби покладалася лише на відому мені інформацію.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен», після закриття браузера.