Читати книгу - "Тебе знайшов крізь час, Марія Дивосвіт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ранок був тихим. Світанок повільно розчинявся в тонкому серпанку, що обвивав дерева, мовби сам світ не хотів порушувати крихку рівновагу між минулим і майбутнім. Айлін сиділа біля вікна, загорнута в тонку ковдру, спостерігаючи, як перші промені сонця пробиваються крізь листя. Її серце билося тихо, але кожен удар нагадував: вона має вирішити.
Поруч на столі лежала стара книга, яку вчора їй дав Роан — книга про міжсвітові портали. У ній було згадано подібні випадки — коли хтось із одного світу опинявся в іншому. І як, іноді, вони знаходили шлях назад.
Вона торкнулася палітурки кінчиками пальців. Холод шкіри книги був схожий на холод рішень, які доведеться прийняти.
У кімнату увійшов Роан. Його погляд відразу зупинився на ній. Він мовчав, але в його очах вже було те, що він не встиг вимовити.
– Ти знайшла відповідь, – тихо сказав він, ніби визнаючи поразку.
Айлін підвела на нього очі. В них було щось — біль, ніжність, страх.
– Я не знаю, – зізналася вона. – Моє серце хоче залишитися. Але мій розум шепоче, що це неправильно. Я маю сім'ю там... життя.
– А тут? – він наблизився. – Тут ти маєш мене. І я не просто частина твого життя, Айлін. Я... я кохаю тебе.
Він промовив це вперше. Без прикрас. Без вагань. Просто й чесно. Його голос був хрипким, ніби кожне слово проривалося крізь клубок емоцій, які він довго стримував.
Айлін відчула, як щось луснуло в її грудях. Вона встала, підійшла до нього, взяла його руки у свої.
– Я теж... – прошепотіла вона. – Але що, якщо це не моя доля?
Роан мовчав. Лише пальці його сильніше стиснули її руки. Його очі світилися відчаєм і рішучістю водночас.
– Ти і є моя доля, Айлін, – сказав він знову. – Я шукав тебе все своє життя, навіть не знаючи, що саме шукаю. І коли ти з'явилася – усе стало на свої місця.
Вона відвела погляд. Їй хотілося кричати. Хотілося залишитися — так. Але як вона могла жити з відчуттям, що втекла від себе, від свого світу? Чи не стане навіть найщасливіше життя тут — тінню того, чого вона не встигла зробити там?
– Я... мені треба подумати, – тихо вимовила вона, відходячи до вікна.
Роан не стримував її. Він просто стояв і дивився. І в його мовчанні було більше любові, ніж у сотні слів.
Того вечора Айлін довго не могла заснути. Її тримали неспокій, сумніви і та частинка серця, яка вже залишилася тут, із ним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тебе знайшов крізь час, Марія Дивосвіт», після закриття браузера.
