Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Мені на думку спало значно краще, бо з нами разом також дендреон. Він зробить так, що шепотять дерева. До них Аврелій блище, ніж до нас. Макулію сподобалась ідея, він кинувся до втілення її. “Аврелію, до тебе завітали гості, гості, гості!”, - водночас зашуміло навкруги. Через хвилину сталося велике диво - до Магіуса дійшли від того шепоту слова. Почувши їх, він потихенько прокидався від роздумів у медитації своїй. Та врешті-решт Аврелій повернувся до сірої реальності життя, де з нетерпінням ми чекали допомоги та сподівалися на мудрі набуття.

– Вітаю молодого Трисмегіста! - сказав Аврелій, глянувши на нас, - Вітаю всіх, підходьте блище, хлопці. Не бійтеся, мій птах не троне вас.

– Ви знаєте мене? - я поцікавився у мага, - Та звідки? Хто вам розповів?

– Відомо всім про твого пращура скажене божевілля! Але на жаль, від мене ти почуєш «Ні!»

– Та я ж у вас не запитав нічого! - у мене голос сильно затремтів.

– Не розірвеш угоди з Азазелем. Хотів твій прадід перед смертю, та не зміг. Хіба що Живі то буде під силу, та зустріч з нею буде непроста, бо по дорозі перестріне лютий ворог.

– І хто він? Чи це якийсь могутній чародій?

– Та ні, - всміхнувся Магіус до мене, - Найгірший ворог в кожного - він сам! Підступно завжди недруг цей воює зсередини, частіш за все перемагає будь-кого.

– Ви, дядьку, припиніть оці головоломки! - Тарас не витримав і перебив його,- І без того вже назбирали повно квестів! Скажіть детально, як добратися до Живи, а з ворогами розберемося тоді!

Відважна мова брата здивувала чародія, рішучість парубоцька все ж таки зворушила його. Аврелій розповів, що всі дороги починаються від капищ всемогутній Живі, яких багато розташовано в світах. Якщо її добренько попросити, та ще й сказати заклинання «Ad pias causas», вона відкриє потаємний хід під землю й дозволить доторкнутись до Вогню Життя. Те заклинання означає на латині «На благе діло», так воно і є. Бо той, хто просить, обіцяє Живі, що його дії не підуть на зло. А хто збрехав, задумав обдурити - миттєво перетвориться на попіл той крутій. Нечисті серцем і негідні люди нараз згорають, ледь торкнувшись до стихій.

– Якщо я не займусь від дотику, що далі? - зізнаюсь, страху Магіус нагнав!

– У кожного по-різному виходить. В твоєму випадку - то шлях в один кінець.

– Ви, дядьку, не залякуйте Богдана! Ми з ним обов’язково повернемося назад!

– Один він має йти, а не з тобою. Бо доля то його, а не твоя.

– А цього нам тоді хоча би розчаруйте! - на мага вперто насідав Тарас.

Він підпихнув Назарчика поблище до Аврелія у коло, щоб чарівник роздивився на нього зблизька. Вовчисько, впершись лапами, щосили опирався, дивився перелякано на нас. Не дуже щось хвостатому до мага наближатися хотілось. Робив би я теж саме, був би він. На нього ж поглядав із кола охоронець з зубами гострими у пащі вогняній!

– Брунгільда гарно наклала закляття, - сказав Магіус, оцінивши зло, - Не знала тільки нерозумна відьма, що як помре, то зніметься воно.

– То розчаруйте зараз тут, бодай вона сказилась! А чи не можете? - почав давити я, ну хоч якась би нам була від Магіуса користь, не тільки те базікання пусте.

– Звичайно можу, але не збираюсь це робити! - сказав Аврелій не піддавшись на маневр, - Навіщо треба витрачати сили на те, що має розв’язатися само.

– Від ваших слів нам якось мало толку, - я мовив розчаровано йому, - Нам треба повертатися додому. Вже забарилися, чекають нагорі…

Зневірений в могутності чарівника, переконавшись у відсутності бажання співчувати, збирався плюнути та розвернутись і піти. Не може маг зарадити бодай хоч трохи родовому лиху. Нехай Аврелій далі у самотності сидить, марнуючи свій час аж до скінчення віку. Від тих безплідних  роздумів пустих немає ніякого результата.

Ото від розпачу у мене відключило клепку! Геть вилетівши із дурної голови!. Забув, що був у нас квиток лише в один кінець дороги, яким до того ж скористались щойно ми. Хоча Макулію напевно теж набридла мудрість мага, відповідати загадково - це манера чаклуна. Та дендреон чудово пам’ятав - без допомоги ніхто не зможе повернутися назад.

– Шановний Магіус, у нас тут виникла проблемка, - дипломатично розпочав юнак.

– Не можете відкрити шлях додому? - маг запитав, випереджаючи його, - А це, щоб із цікавості не шастали без діла.

Ми похололи. От так попадос! Потрапили, як мишенята в пастку. Тепер сидіти маємо довіку разом з ним. Аврелій, зглянувшись на жалюгідний вигляд, нас заспокоїв: “Не жахайтесь так. Я вас чекав, тож відпущу додому, тільки зробіть без помилок все, що скажу”

Нам треба буде відшукати чарівний вівтар. Той самий, на якому прибули до прірви. Розташувавшись на ньому, сказати фразу «Actum atque tractatum». Засвідшивши тим самим, більше в цьому місці справ у нас нема, обговорити та попорати їх встигли. Простий сигіл підтвердить щирість наших слів, не зможемо від них вже відступитись. Скріпить їх намальований в повітрі  знак поєднання стихій, подібний символу, що світиться в чарівника на грудях. Це буде для Аврелія сигнал і він, зібравши чародійні сили, гостей відправить у зворотній шлях. Назад у світ, з якого прибули до прірви. Не стане нам перешкоджати і бар’єр, який ввімкнули ми на капищі друїдів. По прибуттю на місце, в охороні з чар не буде вже потреби, тож сама і зникне.