Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Глава 26. Поселення. 2.

Після короткого відпочинку коло місцевого озера Всеслав повів мене до обіцяного «Йоржа», де я спробували і розрекламований паштет, і юшку, і котлети, і канапки з ікрою йоржа. Все, дійсно, виявилося надзвичайно смачним.

Кажуть, коли куштуєш їжу, якої ніколи не куштував раніше, можна загадати бажання. А йоржа я точно до цього дня не пробувала. Я довго думала, заразом смакуючи нові страви і слухаючи розповіді Всеслава, що мені загадати. Поїхати додому і назавжди забути про пережиті тут пригоди? Але я все одно вже ніколи не стану такою, як раніше, кров перевертнів залишиться в мені, навіть якщо я навчусь не випускати вовка на волю. Загадати бажання залишитись тут? З ким? Я досі не можу визначитися, хто мені подобається більше: Радобор, Всеволод чи Всеслав. З усіма мені приємно спілкуватися, вони дуже милі і добре ставляться до мене.

Напевно, це я якась неправильна. Якби знати, з ким можливі справжні почуття...  А ще й це прокляття…

Загалом, нічого розумного я не надумала. Мої «хочу» надто непостійні та розкидані. Нехай тоді буде не так, як я хочу, а як краще. Може, вищі сили знають, як краще для мене? Для нас усіх?

Коли ми повернулися до маєтку, всі вже зібралися у великій їдальні.

- Стелло, Славе! Нарешті! - схопилася нам назустріч Мстислава. - Ми ж чекаємо на вас! Обід остигає!

Ми із Всеславом тільки переглянулися і він почав пояснювати за нас двох:

- А ось тепер нам доведеться перепросити. Мало того, що ми дегустували все, що тільки нам пропонували у селищі, то ще ми щойно з «Йоржа», де перепробували всі делікатеси. Тож давайте сьогодні без нас.

- Чесно, - додала я, винувато знизуючи плечима. - Все було таке смачне, що в мене не влізе зараз навіть макове зернятко.

- Я говорив? - коротко кинув Влад, демонстративно підсуваючи до себе тарілку.

Рад просто насупився, кидаючи на старшого брата косі погляди.

Ні, треба мені забиратися звідси, я тільки розбрат вношу до сімейних стосунків Полоцьких. Саме це потрібно було побажати сьогодні, коли йоржа куштувала. Це – найкращий для всіх варіант.

- Та добре. Я знаю, як годують у «Йоржі», - лише Мстислава посміхнулася. – Тоді йди, Горобчику, відпочивай, Ми пообідаємо самі, а ти, Славе, залишся, розкажеш, які враження маєш від поселення, адже ти там скільки років не бував.

Зрозуміла, що Мстислава навмисно залишила Всеслава, щоб він за мною не потягнувся, бо це ще сильніше підігріло б ситуацію, побажала всім приємного апетиту і пішла до своєї кімнати. Тільки відпочивати мені, незважаючи на активно проведену першу половину дня, не хотілося. Я вирішила спуститися до магічної бібліотеки, посидіти в прохолоді, подумати.

Тут, як завжди, було тихо й затишно. Переглянувши кілька томиків із незрозумілими символами та знаками, дістала щоденник Елізабет, сіла за стіл, і почала бездумно гортати сторінки. Точніше, думати зовсім про інше, про те, як поїду з особняка Полоцьких, як знайду цікаву роботу в газеті чи журналі, як...

Несподівано за моєю спиною пролунали дивні звуки. Я ледве встигла обернутися, щоб побачити, як з гуркотом розлітається на шматки стелаж, що закривав прохід до підземелля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍