Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— І в них теж було забрано дар?

— Так.

— А я вже думав у нашому світі це закінчилося. А вони виходить крадуть людей і просто вбивають їх в іншому місці. Потрібно розкрити цей клубок!

— Ми сподівалися, що сьогодні це вдасться зробити. Але спіймали знову-таки тільки виконавців. Навіть ті, кого дівчина спіймала, були просто покупцями і вийшли на таку можливість через сайт.

— Що будемо робити? — вирішила запитати.

— Ти з братами і дядьком додому.

— А де гарантія, що їх знову не спробують викрасти? – запитав дядько.

— Угу, я деяким немов кістка в горлі, — сказала тихо, але мене всі почули. — Що? Переїжджаючи до Маркуса, я думала, що від мене відчепляться, жодного разу. Спочатку наслали невластиве мені відчуття туги й самотності. Потім підлаштували перехід.

— Нея, якщо раніше тобою цікавилися любителі екзотики, то останнім часом тобою зацікавилися ті, хто крадуть дари.

— Це натяк що я знову буду наживкою? Типу на мене все одно продовжать полювати.

— Ми цього ніколи не говорили.

— Але думали.

— Не язви, — не витримав наг. — Тобі просто потрібно відпочити.

— А вам обзавестися артефактами для переходу між світами. А то якщо мене знову заберуть хоч знайти зможете. А то толку від маячка, якщо вам до мене не дістатися.

— З тебе зняли магічний маячок, — сказав Ігнат.

— Так можна знайти за енергетикою, головне, щоб був свіжий зліпок. Ну максимально свіжий.

— Ось, будете досвідом обмінюватися, — вставила я черговий коментар. — Тільки давайте для початку знайдемо, де дістати для декого артефакт переходу, а?

Чоловіки швидко обговорили це питання, а мені довелося ще за шефом Маркуса та Ігнат сходити. І вийшла східка правоохоронців із трьох світів. Навіть їхній місцевий шеф приєднався. Мене думали спочатку виставити. Але вирішили, що це небезпечно, і додому відправили тільки дядька і братів. Дядько сказав, що потурбується про безпеку в пансіонаті, де навчаються сини. А Джеймс Ікло відправив із ним одного з магів, щоб допоміг порядок навести та залучити ще фахівців.

Щоправда, мене в сам кабінет, де чоловіки спілкувалися, не пустили, відвели в кімнату відпочинку і вручили планшет із виходом у місцеву мережу. Я заздалегідь поцікавилася, чи не образяться, якщо я тут поїм усе, що знайду. На що махнули рукою мовляв їж. Ну-ну я зараз себе гусеницею почуваю, може, від того, що пережила, але з'їла майже все, що знайшла. На що офіцер або детектив, який зайшов, спочатку сторопів, а потім спробував наїхати на мене з претензією.

— Усі питання до вашого шефа, він сказав, що я можу хом'ячити все, що знайду, аби їм не заважала.

— Ти в курсі скільки ти зжерла? П'ять пачок печива і дві упаковки сухарів! Куди в тебе дрібна тільки влізло!

— Нервовий день із викраденням, я не знаю скільки я в кам'яному колодязі просиділа, голод просто звірячий. І я досі їсти хочу, — і очима хлоп-хлоп.

Чоловік рішучим кроком попрямував до конференц-зали. Поскаржився на мене. Навіть підійшла тихо послухати.

— Тобі що шкода? Дівчина справді перенервувала.

— Може я додому піду? Мене його мама нагодує домашнім, — сказала я, показавши на Маркуса.

— Щоб ти знову пропала?! — сполошився котик.

На що наг тільки фиркнув.

— Ти її тепер до себе прив'яжеш? Попроси тоді й нам щось їстівне дати.

Кивнула і зробивши крок зникла. Хто не бачив, як я зникаю, сторопіли.

— Адже це навіть не портал!

— Вона це перехід називає, як це працює поки ніхто не розібрався.

Повернулася я за годину. Вдома мені влаштували допит, де була і що сталося. Але Тіра з доньками швидко склали домашньої їжі майже на роту солдатів. Рургл відправив зі мною Нурла, для охорони. Щоправда Нурлу довелося трохи ховатися за мною, щоб його одразу не вбили. Бо я не встигла пояснити, що він зі мною і в саширського полетіли заклинання.

— Збожеволіли! — крикнула на чоловіків — Не смійте його чіпати!

— Це ж нечисть!

— Самі ви нечисть, — огризнувся Нурл.

— Він вас що чіпав? Це мені охорону таку виділили.

Маркус ледь стримав сміх. Нурл усе одно помітив і прострекотав.

— Покусаю.

— Маркусе, досить іржати, ображає. І тебе покусають за це.

— Вибач, малий. Хоча краще нехай ти з нею будеш справді покусаєш усіх, хто її спробує образити.

— Ти його розумієш? — запитав місцевий офіцер.

— На відміну від деяких. Вони дуже навіть розумні.

— Це ти даремно сказала, — прострекотав Нурл.

— Не згодна з тобою. Немає нічого хорошого, якщо вас сприймають тупими хижаками, точніше дикими, тупими хижаками.

— Звучить образливо.

— Значить розумні, — сказав Денис схрестивши руки. — Значить нам не здалося, що хтось добре все розуміє. Може описати злочинця. Ну-ну. Потім поговоримо з деким.

— Їхня родина вже живе у мене, — сказав Маркус.

— Загалом мама їжі передала, я віднесла в кімнату відпочинку. Якщо зараз її ще не з'їли зможете перекусити.

Нурла я все ж вирішила носити на руках, усім не поясниш, що він просто так ні на кого не нападе. А він узяв і прикинувся котиком — оченята прикрив і зуби нікому з кігтями не демонструє.

— Миле створіння, — із сарказмом сказав Денис, — коли прикидається нешкідливою кицькою.

— Ви ж знаєте, як їхній вид називається? — шеф похитав головою — Саширські коти. Тож про котика ви вгадали. Малюки порозумілися з дітьми в селищі.

— Без тебе їм важко. Довелося мамі твого самця бути перекладачем для них.

— Що він сказав?

— Натякає, що потрібен ще один перекладач, чи навіть не один. Щоб їх розуміли.  А ми додому скоро?

— Нам ще артефакти не привезли. Хоча, — сказав задумливо Денис, — Нея, будеш ти в нас працювати замість артефакту. Поди надійніше буде.

— На всіх не розірвуся.

— А на всіх і не треба. Зараз фахівці ламають сайт, звідки робили замовлення на дари. Думаю, завтра ще зайдемо обміняємося відомостями. А так ти будеш на виду і все ж сподіваюся зможемо купити артефакти. І потрібно патент на них купити нехай удома теж роблять умільці.