Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

30
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 90
Перейти на сторінку:

— Авжеж, ти можеш підійти ближче, — відповідає пані Президентка.

Авжеж, він може — тому що вона хотіла саме цього.

Ці Символи не схожі на попередні. Вони приблизно однієї форми, але на кожній вирізьблений свій візерунок. Кінчики вічного полум’я, танцюючі в людських серцях, письмо та літери, закручені власною мовою. Ноти, вирізьблені на металевому корпусі, та пензель у своєрідній абстракції.  Флоріан проходить між чотирьох постаментів до п’ятого, найзагадковішого за своєю природою.

— Ґеледус, — вимовляє він. — Найяскравіша зірка Драконячого сузір’я.

— Як ти здогадався? — питає пані Президентка. — Це не так легко зрозуміти.

— Порядок намальованих зірок. Ґеледус завжди четвертий, посередині.

Це чотири сріблясті точки з Ґеледусом посередині — інтерпретація голови дракона. Хтось говорить, що Ґеледус — його всевидюче око, а хтось запевняє, що це світлий, холодний розум. Флоріан завжди був фанатом другої версії.

— Ти щось відчуваєш? — цікавиться пані Президентка.

Флоріан відвертається від Символів.

— Хіба я маю щось відчувати?

Жінка зітхає та повертається до пана Глейдвіна.

— У нього геть немає зв'язку з Символами, вони його не бачать і не відчувають.

— Зв’язок може не з’явитися, поки вони пов’язані зі мною, пані Президентко, — стримано відповідає пан Глейдвін. — Це не завжди стабільна річ, мушу визнати. Символи рідко визнають когось, крім свого творця.

— Тобто протягом усього навчання він не відчуватиме з ними зв’язок.

— Тобто дитина має спробувати створити свої Символи, — чоловік дивиться на Флоріана, наче розповідає це тільки йому. — Так це спрацювало на мені. Він назавжди пов’язаний з Символами, які створить своїми руками, а для зв'язку з усіма іншими Символами у нас є людина.

Пані Президентка піджимає губи — невдоволено і швидко, немов ховає на язиці відповідь на це. Стукіт її туфель прямує за нею до стола, біля якого вона зупиняється, передивляючись папери.

— Три місяці на навчання, — говорить жінка до пана Глейдвіна. — Ти мусиш встигнути, Флоренсе.

— Не встигну, — пан Глейдвін хитає головою. — Ми мусимо мати півріччя для того, щоб дитина всьому навчилася.

— Освітня програма показує, що трьох місяців цілком вистачить, — вона примружує очі. — Тим паче вона зіставлена згідно з твоїми власними інтересами.

Це змушує Флоріана прокинутися як від холодної води. Він зовсім забув найважливішу деталь однієї з розповідей Рена. Процес навчання не така страшна річ, як те, що після того у Бривії залишиться тільки один Винахідник.

— Чи ти встигнеш, Флоренсе? — запитує знову пані Президентка, самозадоволено, в’їдливо, наче знає, що потрапила у самісіньку ціль. — За три місяці ми мусимо мати новоспеченого Винахідника, котрий знає все та вразить іноземних представників своїми вміннями.

Пан Глейдвін супить брови та мовчить. Вагається у власній відповіді або свого ставлення до слів. Флоріан знервовано проковтує слину, йому раптом холодок поза шкірою біжить. Він чекає не менш нетерпляче за пані Президентку. Схоже спільним між ними є те, що вони обоє знають його відповідь.

Катаріна Конер почує її з задоволенням.

Флоріан Глейдін, невпевнений ніж будь-коли, почує її з внутрішньою смиренністю того, що не можна змінити.

— Встигнемо, — зрештою промовляє пан Глейдвін, і Флоріан відсахується від Символів.

Пані Президентка плескає в долоні.

— Чудово! Тим паче ви обидва матимете на навчання більше часу на день, ніж будь-хто.

— Тобто? — видавлює з себе Флоріан, коли жінка багатозначно дивиться на нього.

Вона усміхається, точно Флоріан спитав якусь дурницю, та складає руки на колінах, схиливши голову набік.

— Флоріане, не думай, що ми не знаємо про твоє становище, — продовжує вона. — Ми слідкуємо за благополуччям дітей, а сенаторські стіни інколи дуже тонкі. Бюро вже дві доби розшукує деякого Флоріана Глейді, сироту, який залишився на бривійських вулицях один-самісінький.

Вона наступає на нього, і Флоріан запізно розуміє, що йому відступати нікуди.

— Досить, пані Конер, — втручається пан Глейдвін, але залишається непочутим. Тому що Флоріан дивиться жінці просто в очі, відчуваючи хвилю гніву, яка стає лише більшою в грудині і розпалює йому нутрощі.

— Я не сирота, — заперечує він. — Я маю батьків. І я можу жити самостійно, навіть якщо вони у відрядженні на деякий час. Вони повернуться за тиждень.

— Не варто вигадувати, хлопчику, — усмішка пані Президентки нагадує вишкір, хоча вона невміло намагається зробити її співчуваючою. — Інших родичів у тебе немає, друзів родини теж. Тому подякуй нам — тебе передали під опіку Флоренса.

— Це нерозумно, — пан Глейдвін хитає головою. — Залишати під одним дахом двох Винахідників геть нерозумно!

— Ти сам запропонував і погодився на це, Флоренсе, коли переховував дитину у себе вдома… скільки? Добу, дві? Ми цього не дізнаємося, тому що бривійська мапа не показала нічого, поки він не покинув твій будинок. Тому не заперечуй тепер, Флоренсе. Твій будинок — найбезпечніше місце для життя Винахідника. Для вас обох. Керівники погодилися на це.

1 ... 73 74 75 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талановиті, Рита Бергер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талановиті, Рита Бергер"