Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Глава 26

Ніка

Після того, як ми з Власом закінчили наш виступ – я зрозуміла, що ми виграли. Сіворський дивився на нас хижими очима і, я впевнена, вже в голові рахував, скільки зможе заробити з допомогою такого унікального готелю.

Але не це було найприємніше, ні… Обличчя Новака та Алекса – ось це справжня насолода для мого ображеного его. Той, що гівнюк старший – не приховував свого гніву і навіть зламав олівця у руках, а той, що гівнюк менший – просто ховав очі, боячись навіть поглянути на мене.

Вони просто не врахували, що однієї ідеї дуже мало, адже кінцевий результат залежить від досвіду та жаги дизайнера до ідеалу. В Алекса ні того, ні іншого поки не було, а Данилу – бажання насолити Власу перекрило весь здоровий глузд.

Так їм і треба, коротше.

Влас.

Він ні слова мені не сказав, але виглядав настільки впевнено, проговорюючи свою промову, що ніхто б в залі і не подумав, що його якось вразила заява Новака про “крадену” ідею. Однак я вже гарно його вивчила і знаю, наскільки важко йому було тримати себе в руках. Тільки... Що ж саме викликало у нього такий стан – злість на тупе обвинувачення ворога чи розчарування в мені?

– Дякую всім за участь, – відволік мене голос Сіворського. – Зараз можете бути вільними, а результат кожному повідомить мій помічник. 

І це все? Ніяк не прокоментує те, що сталося?

От с… навіть слова підібрати не можу, щоб описати те, ким я його вважаю.

Але робити було нічого, тож ми зібрали речі і пішли на вихід. 

– Ми можемо поговорити? – перехопив мене на виході Алекс. – Я хочу все пояснити.

– А не потрібно нічого пояснювати, – холодно відповіла йому. – Все й так зрозуміло.

Влас подивився на мого колишнього зневажливим поглядом, а потім взяв за мене руку і повів вперед.

– Власе... – звернулася до нього.

– Не тут, – відповів і замовчав.

Але поговорити нам не судилося, адже неочікувано нас наздогнав помічник олігарха. Матвій наче його звали.

– Вероніко Захарівно, вас хоче бачити Ярослав Іванович. Пройдіть, будь ласка, зі мною.

– Ее… – і що йому відповісти?

– Якщо Ярослав Іванович хоче поговорити, то нехай говорить з нами обома, – сказав, наче відрізав Влас. 

Хух, з ним мені нічого не страшно.

– Як скажете, – з посмішкою відповів Матвій, наче й не очікував іншої відповіді.

 

Влас

Не дають спокійно поговорити!

Спочатку один вирішив, що має право після всього цього цирку вимагати розмову з Нікою, а тепер інший знову демонструє свої примхи. Ще й так наївно думає, що я відпущу до нього Хоменко саму.

Ага, так.

Біжу і падаю.

Тим більше я не встиг з нею поговорити на рахунок нашої стратегії у цій всій ситуації. А стратегія ця дуже проста – ми не будемо виправдовуватися і доводити свою правоту. Всі й так бачили різницю в проєктах, тож який сенс опускатися до скандалів та з'ясування відносин?

До речі, я всього міг очікувати від сьогоднішнього дня, але… Все одно Новак в котрий раз зміг мене здивувати. І ні, далеко не в хорошому сенсі.

Представити проєкт, що є всього лише жалюгідною пародією на наш – це вже плінтус навіть для нього. 

Коли він заявив про крадіжку, ледь стримався, щоб не вибити з нього весь дух перед усіма присутніми. І цей шмаркач, Алекс... Ні граму гідності! Присвоїти собі роботу колишньої дружини, а потім спокійно стояти і дивитися, як її обвинувачують. І як його після цього взагалі чоловіком можна називати?

І так, я не повірив словам цих двох недоумків. Точніше… Не буду приховувати, що в мене з’явилися певні сумніви, але вони розвіялися, варто було тільки поглянути на те, що вони вирішили представити Сіворському. Якщо ми просто взяли ідею Ніки за основу і перетворили її в абсолютно нову концепцію, то вони – просто трохи змінили колірну гаму і додали декілька деталей. Сміх і сором. Хоча маю визнати, що Данило гарно попрацював над самою будівлею. Тут талант, як то кажуть, не проп’єш. І от щоб не зациклився на бажанні мені помститися, міг дійсно створити гідний проєкт, який був би нашому серйозним конкурентом. 

Але ні. Він вирішив піти іншим шляхом. 

Ну, що вже сталося, те сталося. 

– Гордич! – пролунало за спиною. 

Я повертаю голову і встигаю тільки трохи згрупуватися, аби кулак Новака не влучив мені в око. Мдааа… Давно зі мною ніхто кулаками поза залом не махався. Я вирівнявся, а потім зробив те, про що мріяв вже давно. Вмазав Данилу у відповідь. Та ще й так смачно вмазав, вкладаючи в удар всі старі “образи”.

– Ненавиджу, – прошипів він, стираючи з носа червоний потік. – Думаєш виграв? – і починає божевільно сміятися. – Я так просто це не залишу. Засуджу тебе! Посаджу, тварину! Тебе і шваль твою!

А ось це він дарма… Тільки замахнувся для нового удару, як до нас підбігла охорона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍