Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Джиммі відкинув марний револьвер. Ми обидва знали, що він ніколи не змінював власника і не допоможе нічим, але Маркос Чорна Душа сприйняв цю дію з переможною посмішкою.

– Сміливіше, хлопче. Для мене честь пустити кров справжньому лаорнійцю.

Боцман підняв ніж і став у якусь подобу бойової стійки. Через мокрі долоні він не міг нормально утримати руків'я, та й біль від свіжих порізів мав для нього значення. Джиммі був звичайною людиною. Обеззброїти його було б не важко.

– Сюди, герою, я тут, – знущався Маркос Чорна Душа.

Десь хвилину вони повільно кружляли приміщенням – аж до моменту, коли за спиною боцмана опинився відкритий саркофаг.

У цей час я тихо просувалася до виходу і обмірковувала те, як проскочити повз людей ворога. Якби зовні чекали кілька союзників, ми замкнули б піраміду і подарували б капітану Маркосу його довгоочікувану зустріч із лаорнійцями. На тому світі, де ж іще?

Але сенс мріяти? Я б не встигла добігти навіть до виходу. Темна фігура на світлому фоні – не мішень, а мрія…

– Джиммі, який же ти наївний… Спочивай з миром.

Я глянула на супротивників і оступилася, впала на слизький камінь.

Бій уже скінчився. Маркос Чорна Душа не дозволив боцману навіть наблизитися – метнув у нього ніж, щойно з’явилася можливість. Клинок увійшов на половину леза трохи нижче ключиці. Джиммі відсахнувся, навалився на саркофаг, скрикнув, зрозумівши, що чекає попереду.

Капітан Маркос ногою штовхнув його всередину і повернувся до мене.

– Мені дуже шкода, що ви обрали неправильну сторону, Вайоло, – сказав із неосяжним смутком. – Мені вас не вистачатиме.

Я полетіла в саркофаг слідом за Джиммі. Краєм ока встигла помітити, що мовчазні здоровані нахилилися до кришки, а в коридорі, що вів до виходу з піраміди, з’явились якісь тіні.

Були постріли, крики і стукіт, але подробиці пройшли повз мою увагу, тому що саркофаг стрімко помчав униз.

Як ліфт.

Не як камінь, що зірвався в прірву.