Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Мовчки й нерухомо він просидів до заходу сонця. Дивився в одну точку, як ненормальний, і лише зрідка стискав і розтискав кулаки.

Майже весь час я була поруч із ним. До нас приходив і ді Крайн із пропозицією пристрелити лаорнійця, поки є можливість, і Маркос Чорна Душа з палкими зізнаннями в любові, причому не до мене, і Джиммі з винуватим поглядом, що більше не міг мене зворушити, і Ламбе з їжею – певне, єдиний, хто був корисний.

Ми розмовляли пошепки, хоча практика показала, що на Айлона не впливає ні звук розбитої миски, ні крик того, кому на ногу виплеснувся окріп. Лаорнієць навіть не ворушився. Якби не його гримаси, я подумала б, що він знову під дією магії.

– Хто він, чапле? – запитав ді Крайн.

Наскільки я зрозуміла, капітан вважав, що представляє інтереси містян. Його ніхто не вибирав і не наділяв повноваженнями, але на острові Мрій владу отримував той, хто не боявся підвищувати голос.

– Король, що втратив усе, навіть свободу.

– Тобто маг із нього кепський, – зробив несподіваний висновок ді Крайн. – Королі не хваляться вміннями, сильні чаклуни не сидять за ґратами. Хм… Він наче смирний… Але золото любить. Це добре, зацікавленість – уже хоч щось. Постарайся утримати його на нашому боці, поки ми не розберемося з конкурентами. Та якщо стане небезпечно, клич, не думай довго.

Капітан повернув мені револьвер. Мій, заряджений холостими… Ді Крайн цього не знав, а я не хотіла починати довгі пояснення, лише попросила додатковий патрон, а краще два. У капітана не було жодного. Весь його бойовий дух тримався на ентузіазмі, вмінні презентувати обивателям мрію та димі уку-ука.

– Передайте цьому типу, що зі мною він завоює світ, – пізніше вихвалявся Маркос Чорна Душа, сяючи цілим арсеналом як кочова дівчина прикрасами. – Майбутнє за нами. Не тримайте зла, Вайоло. Я помилявся, перепрошую. Ми ж не дозволимо тому маленькому непорозумінню зіпсувати наші стосунки? Я готовий загладити провину будь-яким способом.

– Ляжете в могилу живцем? Можна в саркофаг, це не важливо

– Ну чому ви така злопам’ятна? Я ж не жартував, коли пропонував вам стати моєю дружиною.

Він цілком серйозно сподівався помиритись і жити наче й не було нічого, а мене тремтіли руки від звуку його голосу. В результаті я виявилася істеричкою, що не годиться для ділових стосунків. Капітан Маркос пішов, охоплений праведним гнівом, а я докоряла собі за те, що не наказала йому звільнити гостинну господиню нашого будинку. Якщо чесно, я забула про це… Так упивалася власними страхами, що зовсім викинула з голови одне з головних завдань. Не те щоб хоч хтось мене послухався… Але я мала це зробити.

– Коли чаклун був на піраміді, в неї вдарила блискавка з чистого неба, і не одна, – поділився спогадами Ламбе. – Це на щось вплинуло?

Я не знала. Коли лаорнієць був на піраміді, я хотіла з неї сповзти, зберігши кістки цілими. Мене блискавкою точно не било. А Айлона, мабуть, ляснуло… Чи він завжди вирізнявся дивацтвами?

– Як Ізабелла? – змістила я тему розмови на те, про що Ламбе міг говорити годинами незалежно від наявності слухачів.

Під тихий щасливий монолог лікаря я задрімала. Коли прокинулася, над морем висів місяць, оточений блакитним серпанком. Чи то до дощу, чи до вітру, чи до великого улову… Ніколи не запам’ятовувала народних прикмет.