Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Скриня повільно поповзла вбік, дряпаючи підлогу з необструганих дощок. Уткнулась у стіну і зупинилася. Двері прочинилися на щілину, достатню, щоб протиснути руку. Ді Крайн і протиснув. Одними пальцями розвернув скриню, створивши вузький прохід, і я зрозуміла, що даремно ображалася. Людина, що тупцювала за капітанською спиною, має рацію. Я – вчена здихля, непридатна для реального життя. Це не змінити силою волі та підручниками.

– О, гармата карнаїтів! – Ді Крайн заглянув під кришку скрині. – А я думав, ми її давно пропили. Ти це, мала, давай до лікаря. Йому потрібна допомога, а на ногах тільки ми з тобою і Одновухий Чим.

– Це я, – з гордістю проскрипіли з коридору. – Я ще одноокий і одноногий, якщо ти не помітила, поки ходила повз мене, задерши ніс, тому швидко до роботи, кістлява чапле, хто не працює, той не їсть! Бач, молодь яка, кожен на твоєму горбі хоче виїхати. Сті-ій! У нас зі зброєю не ходять! Ми не наволоч кримінальна, зрозуміла? Все як треба і за статутом. Марш на склад по кобуру, поки Дикий Рул це неподобство не побачив і не подумав, що знову на абордаж ідемо. Зіб’єш його з мирної хвилі – мізкоправ і похорони за твій рахунок. Впер-ред!

Капітан посторонився, випускаючи мене з каюти, і вийшов слідом, прихопивши дохлого щура.

– Нехай лікар розріже і гляне, що готував нам Малоон, – пояснив у відповідь на німе запитання. – Не люблю загадки. Завжди треба знати причину смерті свого жмура, бо поліція може підловити на чужому. Ти не лякайся, мала. – Він не міг не помітити мого жаху. – Ми людей не завжди б’ємо на смерть.

– Я теж, – пробурмотіла я, згадуючи свою першу зустріч із Атуаном.

Вгодований старий із деревом замість ноги, чорною пов’язкою на правому оці й милицею, що назвався Одновухим Чимом, схвально зареготав і одразу закашлявся.

– Ну точно лін Артен у юності, – вимовив сипло, прикриваючи рота широким рукавом чорної сорочки з білою вишивкою. – Кров не водиця. Було б пуття з хлопчини, та наш хлопчина – дівчина.

Таке я вже чула, востаннє – на державному екзамені. Це дратувало, тому що зазвичай ішло в комплекті з «І на кого воно схоже?», «Як ця міль народжувати буде?» і «В них у роду всі з привітом».

– Хіба ви не знали? – Я відчула знайому атмосферу і почала заводитися. – Давно доведено: люди думають мозком. На жаль, деяких бідолах природа так обділила, що вони пишаються протилежним місцем.

– Поговори тут, здихля! – Старий замахнувся милицею і стукнув себе ж по здоровій нозі, аж штанину прорвав, потягнувши нитку. – Розумних багато, а працювати нікому!

Я засунула револьвер за пояс і вискочила на палубу.