Читати книгу - "Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен"

– Завжди сумувала. Не так сильно, як на початку, але так…  

Усі мої переконання у тому, що вийде відпустити ці думки, зникли, і тепер навпаки хотілося ними поділитися. Бо знала, що Фелет зрозуміє.

– Я завжди думала, що люди несправедливі до нас. Нещодавно дізналася, що один з мисливців напав на перевертня. І ці думки з’явилися знову… Я думаю про те, як хотіла помститися за свою сім’ю, повернути їм боржок. Як хочу захищати вас усіх. Але розумію, що це небезпечно, і краще не лізти. Ми всі вже пережили переслідування та смерть близьких… Не хочу, щоб мої дурні думки змусили вас пройти через це знову.

Фелет не відповів, лише його долоня продовжувала торкатися мого волосся. Можливо, тепер він буде придивлятися до мене уважніше, щоб я не наробила дурниць, а можливо й ні, я не знаю. Інколи його важко зрозуміти. І саме у такі моменти мені хочеться подивитися у сірі очі, щоб спробувати зрозуміти. Тому наступної миті я повернула голову, але побачила лише профіль з чіткими рисами щелепи та носа. Не потрібно бути знавцем, щоб побачити за маскою розсудливого чоловіка задумливість.

– Дуже добре, що розумієш, – його пальці вхопили кінчик мого вуха, на що я різко повернула голову у їх бік та ледь не вкусила, на що той засміявся та прибрав долоню, – і пам’ятай про це, Айро. Ти не настільки палка до справедливості, але все ж не піддавайся цьому. Ми обидва знаємо, як важливі для тебе всі тут. І ти вже не підліток, щоб не розуміти наслідків кожної дії.

– Інколи я уявляла те, як піду звідси, якщо вирішу почати боротьбу проти мисливців, – звільнившись з обіймів і підвівши очі, я якийсь час дивилася в чужі, а після вище на світлі лисячі вуха. – Але для цього я маю бути сильною, так? Тому годі теревенити та продовжимо тренування.

– У такому разі я не буду тебе вчити, щоб ти й далі сиділа тут.

Брехня, я бачу це по його очах та ледь помітній посмішці. 

– Покажи мені Вплив.

– Який сенс? Я все одно не можу зробити це на тобі.

– Зможеш. Чи не ти тільки що сказала, що повинна бути сильною? Спробуй ще.

Кілька секунд я вагалася, думала відмовитись і все ж продовжити фізичне тренування, але Фелет не поступиться, хоч це й завідомо програшна ідея. Ну, спробувати ніколи не буде зайвим. 

Не обов’язково дивитися своїй «цілі» в очі чи навіть просто бачити її, щоб провернути цей трюк, достатньо лише, щоб між нами не було фізичних перешкод. Тож і зараз я заплющила очі, коли почала будувати місток до свідомості лиса. Швидкість будування цього містка залежить від практики, а на початку ще й від відстані до цілі. Тому ми й практикуємо Вплив сидячи поруч, та поступово відходимо далі, щоб я змогла відчути кожен момент, коли від моєї свідомості до чужої прокладається невидимий шлях. 

Зробивши ще один повільний глибокий вдих, коли настав час зупинитися, я спробувала знайти ту саму зону, через яку зможу торкнутися Фелета зсередини.

Немає, немає, і знову немає. Я точно роблю правильно, інакше б просто не відчула цієї своєрідної стіни, однак не розумію, це у всіх так, і я просто ще не можу проникнути далі, чи цей пройдисвіт використовує якийсь захист? Навряд чи, бо коли він проникнув у мій розум, я відчула біль, як ніби мене по голові вдарили битою.

Що як і я повинна вдарити? Або ще пошукати, і тоді десь знайдеться щілина? М’язи мого обличчя трішки напружилися, тож я спробувала другий варіант, але не знайшовши нічого, вирішила бити.

Це могла бути лише моя фантазія, але я ніби вдарила його нічим іншим, як своєю головою. З горла вийшов болючий стогін, а я ухопилася за скроні, розриваючи місток. 

Фелет у цей момент засміявся.

– Ну, я й не казав, що зможеш саме сьогодні.

– Та йди ти.

– Айро.

Я перевела погляд з цього буквально хитрого лиса на двері, де стояв Меліх. У того в руках був якийсь блокнот, і лише подивившись, зрозуміла, що це той, де він зберігає основні замальовки та записи своїх винаходів чи задач. Сам же Меліх зараз то й робив, що хитав головою поза кімнату, аби я швидше вийшла до нього.

– Ви закінчили? Я зробив навушник, потрібен тест.

– Ну загалом… – я тільки запропонувала Фелету продовжити, тож тепер подивилася на нього, а встала з підлоги тільки коли він кивнув. – Пішли. І прикладеш мені лід до синців.