Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Вік? Двадцять чи близько до того. Одяг? Розстебнута сліпучо біла сорочка, чорні вузькі штани для верхової їзди і широкий пояс із золотим шиттям. Взуття? Високі чоботи, що блищали як дзеркало. Зовнішність? Я не могла на ній зосередитись. Мозок ніби розбився і намагався зібрати себе наново із дрібних шматочків. Марна затія… У ті безкінечні миті я зрозуміла, як важко жилося Ісмі Леолі, яка не бачила нікого і нічого, крім молодшого інспектора Ойлафа.

Вершник зупинився якраз навпроти мене, граційно зістрибнув на землю. Я здогадалася повернутись до нього повністю, а не стояти спиною, немислимо викручуючи шию.

– Доброго ранку, чарівна незнайомко, – сказав він, підходячи ближче.

Вітер розмахував його довге золотисте волосся, а я відчайдушно вираховувала день, коли відросте моє, спалене на камбузі через дерев’яну ногу Одновухого Чима, що підсковзнулася так не вчасно, і стягнуте стрічкою в жалюгідний короткий «хвостик».

Але привітатись начебто вийшло.

Можливо, подумки.

– Мене звуть Філіппо. Філіппо Номес. – Нереально сині очі співрозмовника дивилися так ласкаво, що я з якогось переляку почервоніла. – Ви нещодавно приїхали на Сонячний берег?

– Йола ді Крайн. – Це я сказала без затримки, тому що тренувалася сотні разів, щоб випадково не ляпнути: Вайола лін Артен. – Йола.

– Яке чудове ім’я… – Від широкої білозубої посмішки Філіппо у мене ледь не вимкнувся вестибулярний апарат. – Йола… Де ви зупинилися?

– У знайомих, – на довшу та докладнішу фразу не вистачало духу. – А ви?

– Я тут живу, Йоло. – Оксамитовий голос наче грав на невидимих ​​струнах моєї душі. – Дуже сподіваюся одного разу знову вас зустріти.

Філіппо чемно вклонився, продемонструвавши рельєфні м’язи, і ввійшов у сувенірну крамницю, а я довго не могла впоратися з відвислою щелепою і повернути серцевий ритм у норму. Потім трохи отямилася… Ну чи збожеволіла остаточно, тому що витратила триста сімнадцять потенційних сухпайків на купальний костюм, бюстгальтер зі вставками для об’єму, крислатий капелюх із бантом, відріз ніжно-рожевої тканини і крем проти зморшок з золотим напиленням. Уявлення не маю, як мені нав’язали останню покупку. Раніше я завжди знала, чого хочу, але Сонячний берег умів витягувати гроші, цього в нього не відбереш.

Пізніше, коли я згадала про Олівію і повернулася, вона ледве не вбила мене за те, що я покинула її одну посеред небезпечного незнайомого міста. Я не відгаркувалася – лише безглуздо посміхалась і витала в хмарах.