Читати книгу - "Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен"

Голос мами був наче музика, якою я завжди насолоджувалася, а іноді й спеціально виводила її та тата на розмову, аби просто їх послухати. Вона мала такий вигляд, ніби нещодавно закінчила університет, не те що мати трьох доньок-підлітків. Цікаво, чи буду я така ж гарна у її віці?

– А я вже думала з дівчатками побачитись… – Майя зітхнула, а її блакитні, як і в усіх нас, очі блиснули сумом. – Треба б вже внести в календар дату видачі зарплатні, щоб не планувати щось на цей день.

Емма засміялася та нахилилася до сестри.

– Ти ще не внесла? Це ж велика щомісячна подія, коли можна випрошувати гроші. Доволі необачно з твого боку, лисичко.

Я сховала посмішку за ковтком чаю, спостерігаючи за «таємною» розмовою сестер, хоча мама стояла поруч і чула це неподобство. Але, звісно, вона не сердилася, вже давно звикнувши, що ми просимо гроші, не дивлячись на кишенькові. Оскільки дівчата мали хлопців і часто гуляли, вони просили більше, ніж я. Але мені все одно, більше або менше – це не така важлива справа для мене, поки всього вистачає. 

Блакитні очі мами зупинилися на мені, так що я не могла втримати нову усмішку, вдивляючись у них і ніби роздивляючись щось магічне, не з цього світу. Але як би довго мені не хотілося їх роздивлятися, потрібно було вже йти, тож ми швидко доїли та вхопили речі, вибігаючи з домівки під звук одного зі дзвіночків Фурін біля дверей.

Все ті ж люди, все ті ж заняття, що день промайнув повз мене, і ось я вже йду додому. У Емми та Майї заняття закінчуються трішки раніше, тому до школи ми йдемо разом, а от додому вже окремо. В цей момент у мене з’являється час на те, щоб подумати про щось у тиші або взагалі не думати.

Мою увагу привернула групка підлітків, що була одягнена чи не повністю в чорне та каталися на скейтах чи просто сиділи та про щось говорили. Дивлячись на те, як живуть люди, як вони показують себе та не ховають істинні бажання та навички, у грудях неприємно пече, але я звикла. Усі ми звикли. Повинні були.

У такі моменти згадувалася історія тата про минуле перевертнів, яку він одного разу розповів нам. Тепер час від часу, коли ми сидимо усією сім’єю разом, він знову згадує про це, хоч і не бачив тих часів, а лише чув від батьків та дідів.

У минулому перевертні були невіддільною частиною світу людей. Вони боролися з Духами та темними силами, але згодом не залишилося жодного з них, і нашим предкам вже не потрібно було боротися та захищати себе та людей. Тому перевертні продовжували жити як прості люди. Через схрещування, чистих перевертнів майже не залишилося, у нащадків були лише залишки здібностей, але не перетворення, а згодом й це не проявлялося. Сотні років потому люди перестали сприймати перевертнів та магію як норму, почали боятися, що через свою природу ті почнуть знищувати вже їх, якщо Духів нема, тому самі почали вбивати наших предків, якщо знаходили. Через це ті, у кого знову почали з’являтися здібності через наявність у роду перевертнів, й досі ховають свою сутність. Ось чому ви повинні навчитися стримувати свої сили, дівчатка.

Саме це тато розповідав нам, і щоразу я відчувала сум та вогники злості. Чому через те, що люди злякалися уявної небезпеки, ми повинні ховатися та видавати із себе тих, ким ми не є?

– Айро! – я здригнулася, почувши, як мене кличуть десь позаду, а потім зітхнула з полегшенням, побачивши шкільну подругу Маргарет. – Ти не зайнята? Я хочу сходити купити кілька речей. Мені потрібен погляд з боку та твій чудовий смак. 

– Загалом не дуже, але… – я замислилася, подивившись на дорогу додому, але згодом кивнула. – Добре, зайва годинка у мене буде. 

Подруга майже підскочила від радості, а потім підхопила мене під руку та повела магазинами, щось щебечучи мені своїм мелодійним голосом, прибираючи з обличчя біляве пасмо. Я дуже помилилася, коли думала, що ми будемо ходити лише годину, ніби я не знала свою подругу. 

Вона страшенний шопоголік, і якщо вже має при собі гроші, не вийде з магазину без купи обновок. Мені ж дійсно довелося бути чи не особистим консультантом, допомагаючи обирати речі, обговорюючи, як те чи інше пасуватиме до вже купленого раніше одягу. Ми майже кожні вихідні гуляємо та скуповуємо все, що бачимо. Ну добре, вона скуповує. Але мені це подобається, у такі моменти я відчуваю себе наче у медитативному стані, а те, як ми взаємодіємо з Маргарет, змушує забути про сумні думки щодо несправедливості між людьми та перевертнями. 

Урешті-решт я затрималася на довше, бо дівчина ніби зовсім не хотіла розходитися. Я завжди попереджала батьків, що можу пройтися у магазин або кафе, тому така затримка майже нічого не варта, вони мають це на увазі вже давно. 

На жаль, купити випивки для Емми у мене не вийшло, адже довелося чи не бігти додому, аби все ж не отримати на горіхи. Та й спільна вечеря відрізала можливість просто посидіти у кімнаті тільки вдвох або й втрьох, та знову перемити кістки хлопцям та вчителям. Нічого, можна й завтра, тим паче, що батьки можуть знову дати трішки грошей.

Я тихо застогнала, поправляючи сумку на плечі, зупинилася, перевіривши сповіщення від Маргарет, що вона вже вдома. Відписавши, що також прийшла, я сховала телефон та увійшла до будинку, подивившись на батькову машину. Отже, всі вже вдома, але дещо всередині здалося дивним.

Ще було не настільки темно, аби вмикати світло, але незвично те, що у коридорі його не було. Тут немає вікон, тому світло горіло чи не завжди, та й перечепитися через взуття Майї у темряві було дуже легко. Вона часто забуває ставити його на місце.