Читати книгу - "Безодня "Спритного Лева", Василь Різдвяник"

          - Звідки ви можете його знайти? – поцікавився я.

          - Я жила двадцять років у Лондоні, мені дуже подобаються кораблі, тому часто за ними спостерігала у порту. Цей я дуже добре пам’ятаю, давня гордість королівського флоту, майже п’ять років тому, вважався одразу зниклим а потім виявилось що його присвоїли пірати. – Цю інформацію, вона розповідала так захопливо, ніби здорово та нормально усвідомлюючи даний піратський факт.

          - Вам подобається піратство? – здивувався я, - чи не боїтесь закону?

          - Піратство це цікаво. Неймовірні пригоди у різні куточки світу, монстри, битви, страх смерті але вільне життя, хіба ж не так пане Берссон? – легко усміхнулася вона, глянувши на мене. Я був вражений, що вона знає не тільки наш корабель а до того ж і мене, одразу було ясно, що дівчина не просто любить піратство, а ще й цікавиться ним чисто з наукової точки зору.

          Ми ще довго говорили про корабель, а я коротко оповів декілька цікавих історій що трапилися зі мною за час перебування у піратстві, слухаючи які, була дуже й дуже захоплена. Саме так ми познайомились, вона любила мандри і піратів, а тому з часом ми стали жити удвох на Тортузі, яку я покращував для неї. Звичайно як і кожні нормальні батьки, вони дуже хвилювалися за неї, боялися до жаху, бо знали що їхня єдина рідна донька, повелася з піратом який має проблеми з законом, але їй було байдуже на це, Арністейн покохала мене усім серцем, як і я її. Багато разів вона виходила з нами у море, що старий Борен цілком дозволяв, хоча мені не потрібен був його дозвіл. Я не хотів аби вона мала проблеми з законом, а тому якщо її і будуть і чомусь звинувачувати, то хоча б не у грабіжках, вбивствах та атак на королівські порти та флоти, а просто за товариство з піратом, за це закон немає права її страчувати, а якщо і має, то не зробить цього через вплив своєї матері яка працює у англійському суді, тож тепер не дивно чому матір аж скаженіла дізнавшись з ким її донька має любов. Наші стосунки вже тривали п’ять років, тому я маю перед такою важливою подорожжю, як треба попрощатися. Прийшовши в той день до нашого дому, я одразу повідомив куди й чому, ми зранку вирушаємо, нащо її реакція була люта але одночасно схвильована, бо вона на відмінну від мене, розуміла можливо небезпеку більше аніж я, хоча знов таки, мислив більш раціонально від старого Борена. Я усяк її переконував що з цими скарбами які можливо там, можна володіти просто світом, усім, бути володарем океанів! Але вона, казала мені одні, і ті ж самі слова: «Ти вже є моїм цілим світом». Її любов була така потужна, що згадуючи ці слова, я просто помираю від сорому який відчуваю тепер зараз, за свої огидні поступки перед нею. Але тоді я нічого не хотів чути, а просто мовчки погодився, поцілував її, та повернувся на корабель, разом зі старим Бореном, повідомивши усій команді яка до того вже вся зібралася на судні, куди і як, ми вирушаємо з ранку. Команда так раділа що аж по заспівали старі морські пісні, на вдачу та очікуване диво. А капітан усамітнився у своїй каюті, з яким я не бачився аж до самого ранку.

          І ось, на ранок п’ятої години, старий Борен почав усіх будити, аби усі потроху очуняли та до шостої всі були якісно готові. Нам треба цілковиту підготовку, наша подорож з Карибського басейну до самого центру Тихого океану, це неймовірний та дуже ризиковий хід, подорож яка несе такий рівень небезпеки, яку тільки можна уявити. Не всі пірати, навіть найсміливіші, мають бажання пхати свого носа з Карибів, у більш віддалені місця світу, така жага пригод притаманна виключно найсміливішим людям, яких не лякає смерть чи темні глибини, що чекають на вас у цій захопливій подорожі. Сам я колись був у Тихому океані, знов таки, при служінні на королівському флоті. Звичайно не у самому центрі, проте, на його величній території. Щоб ви розуміли, мої думки настільки розгублені, але одночасно так захоплені, що я не міг спати цілу ніч, я мав за мету, скласти хоча б приблизний розрахунок того, на який час ми відлучимось від дому. Цифри які я отримав лякали, адже в такі подорожі я ще з роду не вступав. Якщо рухатись уздовж узбережжя Південної Америки, дійти до протоки Магеллана і у підсумку вийти у Тихий океан, плюс відстань до його центру, це приблизно 14 000 кілометрів; середня швидкість нашого фрегата 4-6 вузлів, якщо обійтися без пригод, штормів чи будь яких нападів, це 150-200 км/день, з урахуванням труднощів у протоці Магеллана. Подібна забава буде тривати не менше від чотирьох до п’яти місяців, є можливість навіть шести. Останні цифри лякали мене найбільше з усіх, мені сумно було кидати любу Арністейн на такий довгий час, адже я кохав її понад усе, і мій страх не повернутися по певним причинам, тримав мене на березі. Я навіть мав думку покинути корабель, а вони нехай відправляються без мене, але тоді це зрада своїй команді й кораблю, і все тримається на мені, в першу чергу, як колись організатора присвоєння цього судна; за ці десять років «Спритний лев» став мені наче домом, ніколи не відчував його таким рідним, навіть при довгому служінні короні, тоді він тільки викликав огиду. Та ставши піратським кораблем, усе стало на свої місця, і судно все більше відчувається ріднішим. Але що таке цей корабель, команда, якщо любов моя, значно багатіша за усе що я маю, проте моя юність жага до більшого, залишала мене тоді у каюті, а з часом ми відійшли від берегів Тортуги, і рушили за даним напрямком.

          Як я вже казав, ця подорож буде дуже і дуже довгою, запасів у нас як раз вистачає на цей проміжок часу, але варто всеодно їсти по троху, економивши як умога більше, адже п’ять а тим паче шість місяців, це не просто час, це ціла тонна довгої подорожі, яка має власні таємниці і перешкоди, хто знає як будуть вести себе води, шторми та відпочинок на березі, критерії що конкретно здатні відібрати у нас час, але той самий відпочинок на березі, забезпечить нам відпочинок та певну безпеку, якщо раптом води почнуть так штормити, що у підсумку зможуть нас погубити, тому варто думати раціонально, та правильно розставляти пріоритети. Звичайно я не буду описувати вам нудну дорогу, яка кожен день спіткала мої почуття, вкрай мучачи підсвідомим почуттям провини, яку я відчував перед своєю коханою, тому мені ця дорога здавалася найважчою, бо мене жерло пекельне сумління. Перший етап нашої подорожі пролягав від Карибського басейну уздовж узбережжя Південної Америки, нас не спіткали жодні шторми, жодні складнощі щодо харчування або хвороби, усе було настільки плавно, що я цьому вкрай дивувався. Деякі члени екіпажу коли я гуляв по короблю, так само помічали такий цікавий збіг обставин, що уявіть, від самої Тортуги пройшовши майже увесь Атлантичний океан, без жодних складнощів, що мої підрахунки що я робив, настільки ідеально збігаються з реальністю. Можливо нам просто дуже щастить, а може це неймовірне диво чи вдалий період для подорожі, вважати можна по різному. По мимо мого сумління що гнітило мене й досі, усю подорож, разом з цим додавалися тривожні почуття стосовно старого Борена, який ще з початку відпливу виходив на капітанський місток лише два рази, і стояв на ньому десь від чотирьох годин. Увесь час капітан сидів в каюті, поставивши перед дверима двох огрядних охоронців, м’язистих, високих чолов’яг, що вважалися найсильнішими матросами в усій команді. Я як старпом мав право посунути їх, аби поцікавитись справами капітана, але вона не пускали мене, хоч не мали права мені перечити, проте на кожне моє обурення, вони відповідали що забороняють від обличчя капітана, а це вже вище за моє звання. Маю сказати я лютував з цього приводу, тоді я вперше спостерігав за дивною поведінкою свого давнього колеги та друга, який почав бути таким відлюдкуватим, ніби приховував в собі більше ніж ми можемо знати усією командою. Теорія яку мій розум активно розгортав, полягала у фактах що стосувалися мапи, тієї самої міфічної мапи, наявність про яку я так й не спитав. Вона у центрі Тихого океану, позначала великий фіолетовий хрест, що казав усе за себе, що там або скарби або щось значно більше. Якщо я не помиляюсь, то у центрі цього величного океану на Землі, нічого немає, сама лишень велетенська морська пустеля, де найближчий берез за купа кілометрів. Скоріш за все я просто чогось не знав, я як думав в ту мить, можливо там справді є щось про що жодна смертна душа не знає, а ми скоріш за все, не просто перші відкривачі, а й перші люди що будуть володіти чимось надприродним. Який же я наївний тоді був.