Читати книгу - "Операція Т-45, Катя Орлова"

                                                                   «Операція Т-45»

Зореліт виринув із гіперпростору, немов величезна срібляста риба, що спливає з темряви океану. Простір довкола миттєво заповнився зорями, мовби краплинами роси на чорній тканині. Попереду, оточений безмовною темрявою, з’явився невеликий диск планети Т-45. Він виблискував відтінками пісочного золота та світло-коричневого, огорнутий тонкою блакитною димкою атмосфери. Тієї ж миті ввімкнулось маскувальне поле, і корпус корабля зник з поля зору, ставши прозорим, ніби розчинившись у порожнечі. Тепер його видавали лише ледь помітні відблиски від зір.

Пролунали короткі сигнали, сповіщаючи про початок підготовки до зближення та висадки експедиції. Екіпаж зорельота пожвавився, кожен заглибився у виконання власного завдання, ніби частини єдиного механізму. Десь у надрах корабля загуділи двигуни — їхній низький, майже вібраційний звук перегукувався з шурхотом систем, що вмикалися.

Доктор Джон Коллінз поглянув на Т-45, яка вимальовулася попереду, й відчув, як його руки легко тремтять від нервового напруження. Він стиснув пальці в кулаки, щоб заспокоїтися. Планета була незвіданою, у каталогах зоряних систем її згадували тільки як потенційно придатну для життя. Розташована на оптимальній відстані від своєї зорі — у так званій зоні «Золотоволоски», вона мала кисневу атмосферу та прийнятні умови температури. Коллінз пильно розглядав дисплей планшета, вивчаючи параметри загадкової планети.

— Атмосфера… — пробурмотів він собі під ніс, гортуючи дані. — Тиск у межах норми, концентрація кисню досить висока… Азот стабільний. Цілком можна дихати без маски.

Він затримав погляд на температурному графіку.

— Середньорічні показники близько двадцяти градусів, — промовив він із полегшенням, немов особисто переконався, що їм не загрожує ані екстремальна спека, ані крижаний холод.

Однак наступний рядок звіту змусив його насупитись:

— Поверхня приблизно на сімдесят відсотків пустельна… Цікаво. Або води тут дуже мало, або вона зосереджена в якихось окремих регіонах.

Він подумки перебрав кілька можливих пояснень. Пустельна планета з кисневою атмосферою… Значить, десь усе ж таки мають існувати екосистеми. Ліси, океани — щось мусить насичувати повітря киснем. У цьому була логіка, та цифри вперто не розкривали повної картини.

Коллінз перевів погляд на яскраво освітлений край планети, вкритий пісочними відтінками, й відчув, як хвиля тривоги знову накотилась на нього.

Раптом у каюті пролунало коротке сповіщення, й Джон побачив, що хтось чекає за дверима. Він натиснув кнопку відчинення, і на порозі з’явився солдат у броньованому костюмі та зі зброєю в руках

— Сер, вас і решту наукового складу викликають у кают-компанію на брифінг. Командування пояснить мету нашої висадки. Прохання з’явитися там за п’ятнадцять хвилин.

Солдат віддав честь і, розвернувшись, пішов геть. Джон зачинив двері й повернувся в каюту.

«Так, у яку ж це авантюру я вплутався? Відчуваю нутром…» — подумав він, поспіхом чепурячись та змінюючи одяг. Швидко перевдягнувшись і закінчивши всі приготування, мов солдат у казармі, він вийшов у коридор у захисному костюмі вченого, захопивши планшет під пахву.

Коридори зорельота, спроектовані з максимальною утилітарністю, нагадували нутрощі величезного механізму. Бойовий корабель, створений для операцій у глибокому космосі, не вирізнявся особливим затишком. Замість рівної підлоги — тонкі решітчасті настили, крізь які було видно кабелі та комунікації. Метал ледь чутно гудів, реагуючи на вібрацію двигунів, а холодне світло стельових ламп відкидало довгі тіні на стіни. У повітрі витав легкий запах озону й машинного мастила.

У коридорах метушились люди, готуючись до висадки на планету. Повз Коллінза пройшли двоє солдатів у бойових обладунках, що гуркотіли важкими броньованими черевиками по металевій підлозі. Їхні обличчя були зосереджені, мов у тих, хто звик очікувати неприємностей щомиті.

Зробивши кілька поворотів, Коллінз дістався невеликої кают-компанії, де вже чекали капітан корабля, військовий у бойовому спорядженні та троє науковців. Усіх викликали на цю місію, не розкриваючи деталей, тільки зазначивши, що завдання надсекретне. Джон сів на вільне місце за столом.

— Отже, панове, ми прибули до планети Т-45. Інформацію про неї, мабуть, уже переглянули у своїх планшетах, — почав капітан зорельота. — Далі в курс справи вас введе полковник Фелтон.

Військовий видавався чоловіком під п’ятдесят. Охайна сивина проблискувала в його короткому чубі. Бойовий скафандр, що, схоже, пережив не одне зіткнення, мав трохи потерті пластини, додаючи командирові ще більше авторитету. Полковник, який сидів у дальньому краї круглого столу, кивнув і заговорив:

— Планету було виявлено досить давно та внесено до переліку схожих на Землю світів, які можуть бути придатні для життя. Пробачте, я не вчений і з термінами не дуже знайомий, але думаю, ви розумієте. Планета придатна для життя, хоч і переважно пустельна. Із її особливостями ми розберемося пізніше, якщо буде час та можливість. Але причина нашої присутності тут інша. Один із зондів, запущених у цю систему, зафіксував потужне випромінювання, що вказує на великий енергетичний осередок.

Полковник зробив паузу, обвівши поглядом присутніх.

— Перш ніж ми організували цю експедицію, розвідка перехопила донесення роттеан. Судячи з усього, їх теж зацікавила ця планета.

— Роттеани тут? — схвильовано перепитав один із науковців, нахилившись уперед.

Фелтон трішки зволікав, перш ніж відповісти:

— Поки що не встановлено. Планета досить велика. Сканери зондів не виявили нічого підозрілого, окрім згаданого джерела енергії в одній із пустель. Проте якщо роттеани звернули увагу на це місце, отже, справа стосується технологій чи зброї. Ми зобов’язані випередити їх.

Полковник випростався на сидінні, голос став твердішим: